РОЗДІЛ 2
ІДЕАЛ ЛЮДИНИ ТА РЕЛІГІЙНА СВІДОМІСТЬ НАРОДУ
У ПРОЗІ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.
2.1. Ідеал і релігійна мораль народу у контексті естетичних змагань доби
Питання релігійної моралі народу й формування ідеалу в контексті
модерністських шукань кінця ХІХ – початку ХХ ст. порушуються вперше. Їх
дослідження дозволяє виявити нові грані українського літературного процесу,
розглянути історичні, суспільно-економічні обставини в Україні як передумови
поширення ідей західноєвропейських мислителів. Зміни в суспільному житті,
розмаїття стильових течій, літературних угрупувань, популяризація здобутків
західноєвропейської філософії порубіжжя актуалізують проблеми ідеалу,
релігійної моралі народу, сприяють їх художній реалізації у творах українських
письменників, формують цілісну картину культурно-мистецького життя України.
У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. до переосмислення моральних
цінностей спонукають не лише ідеї А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, С.К’єркегора, про що
виключно ведуть мову сучасні вчені Тамара Гундорова [174], Соломія Павличко
[428], В.Панченко [435], Я.Поліщук [459] та ін., а й суспільно-економічні
обставини, що їх значення літературознавці не враховують. Обмежуватися
констатацією впливу праць філософів на культурну думку, еволюцію моральної
свідомості чи потребу (що виникла на початку ХХ ст.) переоблаштування світу на
принципово нових засадах і применшувати, а то й не враховувати, роль суспільних
реалій – означає, вважаємо, давати необ’єктивну оцінку мистецького життя,
літературного процесу в Україні досліджуваного періоду.
Ідеї Ф.Ніцше поширюються в Україні тоді, коли наш селянин через економічні
обставини залишає землю, починає забувати звичаї, активно формує систему
народнорелігійних моральних принципів та правил, відчуває потребу переосмислити
(а не заперечити!) християнську мораль, рухатися до Бога, шукати в Нього
справедливості й захисту. І ті експерименти з мораллю, що їх досліджує
В.Панченко у своїй праці про творчість В.Винниченка, “спровоковані”, на наше
переконання, саме дійсністю. На ниві красного письменства, як відомо, модернізм
заявляє про себе появою нового героя, нетрадиційним потрактуванням
морально-етичних, релігійних проблем. У контексті модерністських шукань доби
питання релігійної моралі народу стають особливо актуальними.
Ніцшеанська теза “Бог помер” на українських теренах розгортається з певними
особливостями, виявляючи широкий модус внутрішніх переживань героїв – від
упевненості до розгубленості, як, скажімо, у прозі В.Винниченка, де поведінкова
характеристика героя – це не результат соціально-психологічних вправлянь, а
свідчення глибокого розуміння душевних порухів, знання релігійної моралі
персонажів. Герої повісті В.Винниченка “Голота” не заперечують Бога, тужать за
Ним, відчувають у Ньому потребу, сподіваються на Його допомогу, щоб протистояти
злу. Письменник майстерно змальовує душевні метання своїх героїв, пошуки
загублених ними людяності, добра, милосердя, справедливості, втрачених
матеріальних статків тощо. Його персонажі потерпають через боротьбу сумління й
обставин [див. про це: 127]. Творчість В.Винниченка продовжила розпочату
І.Франком, В.Стефаником, М.Коцюбинським, Ольгою Кобилянською, Л.Мартовичем,
М.Яцковим та ін. боротьбу за ідеал гуманної та суверенної людини.
Не лише філософія Ф.Ніцше “відкрила українським митцям негативістські
антитрадиціоналістські інтенції культурного самовизначення, стала моделлю
переоцінки ідеалів романтизованого минулого”, на чому наголошує Тамара
Гундорова [174, 29], а в першу чергу реалії життя (безземелля, війна,
заробітчанство, солдатчина, еміграція тощо) нівелювали мораль, релігійні норми
українців. Природного селянина, про якого мовить Соломія Павличко [428, 63], на
час появи “Землі” (1902) Ольги Кобилянської вже не існувало. Тобто в
українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. з’являється персонаж, логіка
образу, лінія поведінки та зв’язки з суспільством якого випливають із
конкретно-історичних обставин. Час вимагає нових підходів до потрактування
своєрідних, почасти суперечливих постатей.
Ідеї західноєвропейських філософів потрапляють в Україні на благодатний ґрунт,
коли система релігійної моралі народу зазнає докорінних змін, і праці вчених,
таким чином, поглиблюють і філософськи вмотивовують переосмислення традиційних
вартостей на підтвердження того, що боротьба за героя української літератури
буде складною. Вплив ніцшеанства на українську літературу – факт незаперечний,
проте не варто вести мову про його першорядну роль як чи не єдиного чинника у
формуванні концепції героя на українських теренах кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Думки Ф.Ніцше у просторі української літератури тяжіють до проблем релігійної
моралі народу та сприяють їх художньому “оприсутненню”. Наприклад, ідея
надлюдини реалізується у вольових, сильний образах, створених Ольгою
Кобилянською, тези про добро, зло, чесність – у теорії “чесності з собою” та
міркуваннях “про мораль пануючих та мораль пригнічених” В.Винниченка тощо.
Слушно зауважує дослідник Я.Поліщук, що винятковий образ Заратустри “знайшов
певне (курсив наш. – Л. Г.) втілення в українському письменстві” [459, 36].
Дозволимо собі стверджувати, що заявлені у контексті художньо потрактованих
українських суспільно-історичних подій і обставин ідеї Ф.Ніцше підкреслюють
національну своєрідність героя: персонаж не звільняє себе від традиційних
обов’язків, релігії, моралі, виповнює їх новим значенням, формує власний погляд
на світ, ідеал, несе відповідальність перед сумлінням, бунтує проти
несправед
- Київ+380960830922