РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ПРОГРАМИ МОДЕРНІЗАЦІЇ:
ВІД ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ГЕГЕМОНІЇ ДО КРИЗИ
2.1. Формування дослідницької програми модернізації: інтелектуальний,
соціально-політичний та ідеологічний контекст
Зародження дослідницької програми модернізації саме в американському
академічному середовищі у повоєнний період було невипадкове. По-перше, впродовж
1930–1940-х років спостерігалася міграція ідей соціологічного теоретизування
європейських класиків до США з їхньою подальшою інтерналізацією американськими
соціологами. Репресії нацистської Німеччини стосовно опозиційно налаштованих
мислителів – а надто «неарійського» походження – спричинилися до фізичного
переміщення багатьох дослідників до університетів Нового світу, що не могло не
сприяти популяризації їхніх поглядів у країні прихистку. По-друге, побудова
Т.Парсонсом теорії соціальної дії, яка надихалася класичними європейськими
соціологічними концепціями, забезпечила націю без теорії, як висловився на
адресу США Дж.Александер, вагомою та всеосяжною аналітичною системою координат.
Здобуття Парсонсом статусу безпомилкового авторитету серед американських
соціологів уможливило інкорпорацію європейських ідей до нового соціального
контексту. По-третє, не поділяючи всіх припущень Валерстайнового
світ-системного аналізу, я погоджуюсь із його тезою про боротьбу за гегемонію в
межах ядра та вважаю коректним висновок, що 1945 рік ознаменував перемогу США у
цій конкуренції. Завважу, що ідея боротьби за світову гегемонію не
розробляється монопольно представниками світ-системного аналізу: аналогічною
системою координат послуговуються такі дослідники, як Б.Камінгс, С.Джилс та
Е.Гобсбаум [29, с. 93–94]. Б.Камінгс визначає кілька найсуттєвіших складових
глобальної гегемонії США: військову, геополітичну, економічну потугу, до яких
також додається «влада, що виростає з дула привабливих ідей» [269, с. 85].
Одним із завдань теорії модернізації було складання цього каталогу «привабливих
ідей», які б уможливили американську гегемонію. До функцій останньої входило:
формулювання правил гри у світовій економіці; підтримка глобальної стабільності
впродовж тривалого часу, що задовольняє потреби глобального середнього класу та
групи держав, чия потуга зростає, і які становлять «середній клас»
(напівпериферію). Надання членам «середнього класу» можливостей для мобільності
утримує систему від екстремальної поляризації. Гегемон також забезпечує дискурс
залученості, який претендує на універсальність та прагне охопити все людство,
вдаючись до ідей свободи, рівності, демократії і самовизначення. Вочевидь ці
ідеї чинять зворотний тиск на ядро з вимогою щонайменше відповідати
проголошеним ідеалам (приміром, помітний із 1970-х років акцент Вашингтона на
правах людини в міжнародному масштабі пов’язаний із впливом руху за
громадянські права у США 1960-х років). Обов’язком гегемона є проведення
розумної Realpolitik, яка дозволяє розміщати військові бази поруч із ворогом на
територіях союзників, прагматично використовуючи наявний матеріал (навіть
включно з тиранічними диктатурами), водночас підштовхуючи цей «матеріал» у бік
лібералізму.
Геополітичний статус надпотуги та спроба протистояти ленінізму не лише за
допомогою військово-політичних та економічних заходів, але й ідеологічно
привели до того, що популярний іще у міжвоєнну добу американський ізоляціонізм
поступився місцем ідеології активного втручання у світові справи. Сутність
візії світового порядку помірковано налаштованими дослідниками та практиками
модернізації висловив Ю.Стелі у своїх роздумах про висліди ленд-лізу за часів
Другої світової війни. За Стелі, головним завданням США повоєнного періоду мало
бути досягнення самокерованого світу; ця позиція протиставлялася таким двом
варіантам: автаркії США, результатом якої став би світовий хаос, і намаганню
безпосередньо керувати світом (Валерстайн назвав би таку поставу
світ-імперською) [626, с. 375].
Отже, погляди, витримані у концептуальній та ідеологічній системі координат
модернізації, суть якої, за С.Блеком, полягала в тому, що впродовж модерної
епохи західноєвропейські та англомовні народи розвинули політичні, економічні
та соціальні інституції, які є якнайкраще пристосованими до модерного способу
життя, а тому мають універсальну обгрунтованість, потрапляли до США на поживний
інституційний, інтелектуальний та ідеологічний грунт. Ці дослідження,
декларуючи взірцевість західного досвіду, який часто зводився до американських
суспільних практик, також мали на меті надати наукове обгрунтування політики
щодо постколоніальних країн, аби завоювати симпатії (to win hearts and minds,
вдаючись до вдалого англомовного вислову) їхніх правлячих верств і населення
загалом. Відтак, стрімко зростали шанси на фінансування з урядових та
неурядових джерел у тих дослідників і організацій, які переймалися проблемами
третього світу. Наявність фінансових ресурсів уможливила творення двох
осередків парадигми модернізації: Дослідницького центру з економічного розвитку
та культурних змін при Чикагському університеті, який започаткував видання
журналу «Economic Development and Cultural Change», та Центру міжнародних
студій при Массачусетському інституті технологій.
Підмурівки дискурсу про розвиток як модернізацію були закладені президентом США
Г.Труменом у його інавгураційній промові 20 січня 1949 року, в якій він
проголосив ідею «справедливої угоди» (Fair Deal) для США – власне ця концепція
мала стати поширенням Рузвельтового Нового курсу (New Deal) з розбудови держави
загального добробуту на весь світ. Ідея про необхідність «глобалізації» Нового
курсу за допомогою
- Київ+380960830922