РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ АДАПТАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РОЗВИТКУ
РИНКУ
2.1. Ретроспективний аналіз соціально-економічного розвитку підприємств
промисловості
Адаптація діяльності промислових підприємств до невизначеності
бізнес-середовища є однією з ключових проблем відродження національної
економіки, оскільки підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання.
Відповідно до Господарського кодексу України [63] підприємство здійснює
виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність,
ефективність якої в умовах формування ринкових відносин визначається здатністю
швидкої адаптації до змінних умов бізнес-середовища. Моніторинг
фінансово-економічного становища, динаміки зміни основних соціально-економічних
показників промислових підприємств дозволяє оцінити ступінь і стан їхньої
адаптації до цих змін.
Становлення і розвиток вітчизняних підприємств-товаровиробників у період
транзитивної економіки визначалися умовами формування ринку в Україні,
особливостями трансформації власності, бурхливими змінами в суспільному і
політичному житті суспільства [5; 6; 124; 249; 277]. Становище української
економіки в першій половині 90-х років характеризувалося якісно новим явищем:
розвитком кризи в країні у зв'язку з перехідними процесами, що почалися.
Природою кризи існуючої раніше в країні планової системи стала деформація
господарського механізму, глибокі диспропорції в розвитку народного
господарства (сектор виробництва превалював над сектором споживання), низький
рівень конкурентоспроможності багатьох вітчизняних підприємств, зростання цін,
посилення інфляційних процесів, порушення міжгалузевих і територіальних
зв'язків, суб'єктивні прорахунки керівництва [52; 135; 196]. Тривала економічна
криза, що почалася ще в СРСР, продовжувалася понад 10 років і в незалежній
Україні, однак природа цієї кризи змінилася [196, с. 36-39; 198, с. 14-25.].
На початку 90-х років кризові явища в країні характеризувалися падінням темпів
росту основних показників економічного і соціального стану. За даними
Національного банку України вони є такі: обсяг промислової продукції у 1991 р.
– 95,2 %, 1994 р. – 72,7 %; індекс цін виробників промислової продукції у 1991
р. – 260 %, 1994 р. – 870 %; капітальні вкладення у 1991 р. – 92,9 %, 1994 р. –
77,5 %; прибуток у народному господарстві (у фактичних цінах) у 1991 р. –
210 %, 1994 р. – 550 %; виробництво товарів народного споживання у 1991 р. –
94,9 %, 1994 р. – 75 %; індекс цін споживчого ринку у 1991 р. – 390 %, 1994 р.
– 500 %; рівень безробіття у 1992 р. – 0,03 %, 1994 р. – 0,3 % [192; 261, с.
175-177]. Темпи зростання показників розраховані до відповідного періоду
попереднього року у порівнянних цінах. Як наслідок, це призвело до дефіциту
пропозиції на ринку товарів і послуг та обумовило відповідні дії уряду щодо
збалансованості попиту та пропозиції [6, 8, 68]. Вони полягали у збільшенні
ввозу імпортних товарів з метою збільшення обсягу пропозиції, стримуванні
збільшення заробітної плати і пенсій, зростанні цін і тарифів, лібералізації
цін, уведення податку на додану вартість і податку на перевищення фонду
споживання. Дані заходи призвели до очікуваного результату – попит та
пропозицію було збалансовано. Однак не була врахована та обставина, що
позитивний ефект цих заходів має короткостроковий характер. Наслідком
тривалості за часом реалізації заходів щодо стримування доходів і обмеженню
попиту стало обмеження виробництва усередині країни, скорочення сегментів
внутрішнього вітчизняного ринку і зростання сегментів ринку імпортних товарів
[196; 315]. На фоні проведення антидефіцитної податково-бюджетної,
валютно-курсової і процентної політик усе це в комплексі призвело в країні до
зростання безробіття (1994 р. – 0,3 %, 1997 р. – 2,33 %), зовнішнього боргу
(1994 р. – 7,7 млрд. дол. США, 1997 р. – 10,2 млрд. дол. США), збільшення
взаємної заборгованості підприємств, порушення торговельного балансу (1994р. –
(-2,6) млрд. дол. США, 1997 р. – (-4,8) млрд. дол. США), зниження, вимивання
обігових коштів українських підприємств, скорочення обсягів виробництва,
промислової продукції та товарів народного споживання, ліквідації ряду
підприємств, неплатежів у бюджет, невиплат заробітної плати [261, с. 175-176;
277, c. 20-26]. Це свідчить про те, що в цей період країна увійшла в кризу
дефіциту попиту. Отже, необхідно було чергове коригування економічної політики
держави, спрямоване на широкомасштабний вплив на ринкові чинники. Держава
звернула серйозну увагу на мікроекономіку, беручи до уваги й макроекономічні
методи регулювання податкової, фінансово-кредитної, валютної, митної політик
[64]. Період лібералізації й обвального спаду виробництва в Україні
(1991–1994 рр.) після декількох років посиленої діяльності (1995–1997 рр.)
змінився періодом поступового виходу з кризи (1997–1999 рр.). За багатьма
основними економічними показниками, починаючи з другої половини 1999 р.,
спостерігається тенденція їхнього поліпшення. Це знайшло відображення у
зростанні темпів: обсягів валового внутрішнього продукту (у порівнянних цінах
до відповідного періоду попереднього року) з - 0,2 % у 1999 р. до 9,6 % –
2003 р., 12,1 % – 2004 р., 4,0 % – 2005 р. (6 місяців); виробництва промислової
продукції з 4 % у 1999 р. до 15,8 % 2003 р., 12,5 % – 2004 р., 5,0 % – 2005 р.
(6 місяців); виробництва товарів народного споживання з 7,2 % у 1999 р. до
20,4 % у 2003 р.; інвестицій в основний капітал з 0,4 % у 1999 р. до 31,3 % у
2003 р., 28,8 % –
2004 р., 8,5 % – 2005 р. (за
- Київ+380960830922