РОЗДІЛ 2
ОБСЯГ І МЕТОДИ ПРОВЕДЕНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Під спостереженням перебувало 332 хворих на гострий шигельоз (19 чоловіків і
313 жінок) віком від 19 до 64 років. 34 особи лікувалися в інфекційному
відділенні Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, решта
відбували ув’язнення у жіночій виправній колонії. Задля дотримання прав людини
усі діагностичні та лікувальні процедури здійснювали тільки за інформованою
письмовою згодою пацієнтів.
Обстеження проводили в клініці інфекційних хвороб Тернопільського державного
медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, міжкафедральній науковій
клінічній лабораторії, жіночій виправній колонії, розташованій на території
Тернопільської області, епідвідділі Тернопільської облСЕС і лабораторії
екологічного та епідеміологічного моніторингу Інституту мікробіології та
імунології ім. І.І. Мечникова АМН України.
Діагноз гострого шигельозу встановлювали на підставі характерних
клініко-епідеміологічних даних і підтверджували лабораторно-інструментальними
методами, у тому числі: бактеріологічно – у 206 (62,0 %) хворих, серологічно –
в 25 (44,6 %) із 56 обстежених цим методом пацієнтів і/або за допомогою
методики ПЛР шляхом виділення ДНК шигел у випорожненнях і окремо в зішкребках
зі слизової оболонки прямої кишки, отримуваних за допомогою щіточки «ORI BRUSH
Orifice Medical AB Lot 653», – у 162 (48,8 %) осіб [179]. Методика ПЛР
дозволила підтвердити шигельоз у 101 (30,4 %) пацієнта, в якого ні
бактеріологічне, ні серологічне обстеження збудника чи антитіл до нього не
виявили.
Нами розроблений спосіб взяття матеріалу для бактеріологічного дослідження
(патент 64472 А, співавтори М.А. Андрейчин, О.С. Луцук). Відомий спосіб
мікробіологічної діагностики шигельозу передбачає використання тампона або
петлі, за допомогою якої через анальний канал здійснюють забір вмісту кишки з
наступним посівом на живильне середовище та ідентифікацією бактеріологічним
методом.
Недоліком відомого способу є недостатня технологічність і діагностична
інформативність, оскільки у просвіті прямої кишки та на поверхні її слизової
оболонки, звідки здійснюється забір біоматеріалу, концентрація збудника
недостатня у разі його внутрішньоепітеліальної локалізації.
В основу винаходу поставлене завдання вдосконалити відомий спосіб, у якому
шляхом застосування методичного прийому, спрямованого на взяття біоматеріалу з
місця максимального зосередження збудника у прямій кишці, досягають підвищення
ймовірності виявлення шигел, а отже – технологічності та інформативності
дослідження.
При розгляді технічного завдання було взято до уваги те, що шигели здатні
інвазувати слизову оболонку товстої кишки, у результаті чого, передусім у
період реконвалесценції, їх концентрація в калі стрімко знижується, в той час
як у клітинах епітелію кишки вони затримуються. Таким чином, у цей період
шигели рідко виявляються шляхом бактеріологічного дослідження випорожнень.
Поставлене завдання вирішують тим, що у відомому способі діагностики шигельозу,
який включає взяття біоматеріалу з прямої кишки з наступною ідентифікацією
збудника або його молекулярних компонентів, зокрема ДНК, відповідно до винаходу
біоматеріал для дослідження отримують зскрібанням слизової оболонки дистального
відділу товстої кишки, а збудника шигельозу ідентифікують за допомогою методики
ПЛР.
Конкретно спосіб здійснюють наступним чином. З`єднаний з ручкою робочий кінець
щіточки «ORI BRUSH Orifice Medical AB Lot 653» під візуальним контролем вводять
у анальний канал на глибину 2-4 см, що відповідає потребі діагностичного
дослідження. Здійснивши ротаційні ковзні рухи по стінці кишки щіточкою, її
витягають з просвіту кишки, споліскують у транспортному середовищі й
утилізують. Транспортне середовище впродовж 12 год після взяття проби
доставляють у лабораторію, де проводять ПЛР на виявлення ДНК шигел.
Враховуючи те, що усі пацієнтки були з одного епідемічного осередку, в якому у
різні періоди виникали спалахи шигельозу Флекснера або Зонне, за наявності ДНК
шигели у біоматеріалі, але відсутності бактеріологічного підтвердження вид
шигельозу встановлювали на підставі епідеміологічних критеріїв.
Шигельоз Зонне діагностовано в 175 хворих (52,7 %), Флекснера – в 157 (47,3 %)
осіб.
У 48 хворих на шигельоз було діагностовано супутню ВІЛ-інфекцію/СНІД.
ВІЛ-інфікування підтверджували традиційно на підставі позитивних ІФА-тестів. 31
пацієнтка перебувала в I клінічній стадії ВІЛ/СНІДу (асимптомний перебіг або
персистуюча генералізована лімфаденопатія) за класифікацією ВООЗ (2002), 16 – у
II (мінімальні шкірно-слизові прояви), 1 – у IV (саркома Капоші).
Основну частину хворих ізолювали на 2-3-ю добу хвороби.
При визначенні клінічних форм і ступеня тяжкості недуги дотримувалися клінічної
класифікації гострого шигельозу, викладеної в монографії М.А. Андрейчина, В.М.
Козька, В.С. Копчі «Шигельоз» (2002) [27]. У 41 (12,4 %) хворого відзначали
легкий ступінь тяжкості недуги, в 189 (56,9 %) – середньої тяжкості, у 63
(19,0 %) – тяжкий ступінь і в 39 осіб (11,7 %) діагностували субклінічну форму
(бактеріоносійство).
Крім клінічного обстеження пацієнтів, здійснювали ректороманоскопію,
копроцитологічне обстеження. У ряді випадків, коли отримання калу для
копрологічного дослідження було затруднене (відсутність самовільної дефекації),
вдавалися до запропонованого нами способу взяття калу на дослідження [180].
В основу винаходу поставлене завдання вдосконалити відомий спосіб, в якому
шляхом уведення додаткового технологічного етапу, спрямованого на провокування
фізіологічних випорожнень, досягають підвищення технологічності способу та
- Київ+380960830922