РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Характеристика грунтово-кліматичних умов зони Полісся
Поліська зона країни є основним регіоном, де збереглися природні кормові
угіддя, тут на значних площах вирощуються кормові культури, виробляються корми
для годівлі тварин, одержують молоко та м`ясо великої рогатої худоби. Загальна
площа її 15043,6 тис. га, що складає 24,9% території.
В областях поліської зони під польове кормовиробництво щорічно відводиться
близько 1,3 млн. га, або 34,2% загальної посівної площі. В структурі культур
кормової групи однорічні трави займають 31,8%, багаторічні трави – 31,1,
кукурудза на силос і зелений корм – 27,1 і коренеплоди – 6,2 %, інші – 3,8%.
Слід зазначити, що в зоні Полісся, незважаючи на високу забезпеченість
господарств природними кормовими угіддями, питома вага сіяних кормових культур
дещо вища, ніж у південних областях степової зони, що пояснюється недостатнім
рівнем їх урожайності [272]. У цій зоні під орні землі відведено 49,6%
загальної площі, є багато лук, лісів, чагарників та боліт.
Основними ґрунтоутворювальними породами зони є делювіогляціальні і
флювіогляціальні відклади піщаного і супіщаного механічного складу, які містять
мало кальцію, фосфору, магнію.
Українське Полісся включає майже всю Волинську, Рівненську, Житомирську,
Чернігівську, північні райони Львівської, Тернопільської, Київської і Сумської
областей. Південна межа Полісся з Лісостепом проходить по лінії
Володимир-Волинський – Луцьк – Рівне – Корець – Берездів – Шепетівка – Чуднів –
Троянів – Житомир – Корнин – Київ – Ніжин – Комарівка – Бутурин – Кролевець –
Глухів.
Для цієї зони характерні такі основні типи ґрунтів [271].
Дерново-підзолисті утворилися на вододільних плато під впливом атмосферного
зволоження на різних породах і є основним типом ґрунтів зони.
Дерново-підзолисті ґрунти поширені переважно на підвищених елементах рельєфу.
Вони бідні на елементи живлення для рослин, містять мало гумусу (від 0,7-1% у
піщаних і глинисто-піщаних до 1,5-2 – в суглинистих), мають неглибокий
гумусовий горизонт (12-18 см), не оглеєні, профіль з добре вираженими
генетичними горизонтами.
Підзолисті названі так через наявність під верхнім дерновим ґрунтом білуватого,
подібного до золи, шару з кварцовим пилом. Мінеральні сполуки в ньому
зруйновані й вимиті у нижній, ілювіальний, горизонт. Через нетривку структуру
частки ґрунту розпилені, при опадах легко змиваються. Для таких ґрунтів
характерна кисла реакція, яка несприятлива для вирощування багатьох кормових
культур. Все це свідчить, що їх агрономічні властивості для кормовиробництва
незадовільні. Підзолисто-дернові відрізняються від дерново-підзолистих меншим
гумусовим горизонтом.
Дерново-підзолисті та підзолисто-дернові оглеєні ґрунти сформувалися окремими
масивами й плямами в оточенні дерново-підзолистого ґрунтоутворення. Вміст
гумусу 1,8-2,5 %. Дерново-лучні залягають на неглибоких (частіше на широких
знижених) плато вододілів, по периферії боліт і на давніх лісових галявинах.
Торфово-болотні поширені по всій території зони, на річкових заплавах і
знижених елементах рельєфу. Це ґрунти надмірного зволоження, що зумовлює їх
значну оглеєність.
Чорноземи опідзолені та вилугувані утворилися на лесових породах у південній
частині зони й займають невеликі площі.
Чорноземно-лучні ґрунти поширені переважно на лесоподібних карбонатних та
безкарбонатних суглинках, на ілювіальних відкладах низин Полісся або на
підвищених заплавах і терасах рік.
Сірі лісові ґрунти поширені невеликими масивами на лесових породах.
Сірі лісові оглеєні ґрунти, вилугувані та солончакуваті поширені здебільшого в
західних областях і на Лівобережжі. Утворилися вони в умовах близького
залягання мінералізованих підгрунтових вод.
Ґрунти Полісся містять мало гумусу (1-3 %), у Львівській та Рівненській
областях поширені карбонатні чорноземи з вмістом гумусу від 3 до 6 %. На
лівобережному Поліссі зустрічаються вилугувані та опідзолені чорноземи з
вмістом гумусу 3,5-4 %, реакція їх кисла (рН 4,3-5,3), а в ґрунтах, утворених
на карбонатних породах, майже нейтральна або слаболужна (рН 7,1-7,3).
За механічним складом дерново-підзолисті ґрунти розподіляють на три групи:
перша – піщані й супіщані; друга – легко- та середньосуглинкові; третя –
важкосуглинкові та глинисті. Кращими для більшості культур є легко- і
середньосуглинкові. Вони мають оптимальні умови зволоження. На важкосуглинкових
і глинистих ґрунтах ріст рослин пригнічується надлишком вологи, а на піщаних і
супіщаних – її нестачею.
Способи окультурення ґрунтів різного механічного складу мають певні
особливості. Основним для всіх дерново-підзолистих ґрунтів є внесення
органічних добрив: гною, торфокомпостів, торфофекалієвих чи побутових
компостів. При відсутності чи нестачі органічних добрив для окультурення
ґрунтів сіють багаторічні трави, які заорють після кількаразового скошування.
Дернина, що розклалася, є добривом. На легких за механічним складом ґрунтах
застосовують сидерати. Кислі ґрунти вапнують тощо.
Клімат Полісся помірно-континентальний з відносно теплим і вологим літом та
м`якою зимою. Середньорічна температура повітря 6,4-6,80С. Сума ефективних
температур (більше 50С) складає 2300-23500С. Тривалість періоду з температурою
вище 100С – 150-170 днів. Середньорічна кількість опадів 570-650 мм. Протягом
вегетаційного періоду випадає 70 % річних опадів, але випадають вони
нерівномірно.
2.2. Особливості погодних умов у роки досліджень
Клімат зони Полісся зумовлюється достатньою кількістю сонячної радіації,
формами рельєфу (хвиляста
- Київ+380960830922