РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ
2.1. Матеріал дослідження
Плануючи це дослідження, ми обчислили необхідну кількість спостережень (n) і кількість клінічних груп (g) при припустимих довірчому коефіцієнті (t ? 1,96), похибці відхилення від генеральної середньої (m1), середньоквадратичному відхиленні (?) (И.В. Поляков, Н.С. Соколова, 1975). За формулою n = (t2 • ?2) / m12 ми визначили, що для високої точності (ризику помилки Р < 0,001, або Р < 0,1 %, і довірчій імовірності 1 - Р > 99,9 %) нам було б достатньо 384 спостереження. Це мінімум спостережень, що необхідний для такого дослідження. Однак, при збільшенні кількості спостережень до 575 точність розрахунків буде більшою.
За формулою g = 1 + 3,32 log n, ми визначили, що результати дослідження були б репрезентативні й тоді, коли кількість спостережень (n = 384) була б розподілена на 8 груп, а кількість спостережень (n = 575) - на 10 груп. Проте, при зменшенні кількості груп до g = 4 збільшується кількість спостережень у кожній з них і при цьому точність порівняльних розрахунків підвищується. Це свідчить про репрезентативність вибіркової сукупності й правильний методологічний підхід.
Виходячи з планових розрахунків, нами проаналізовані 575 хворих на вперше діагностований туберкульоз легенів та його наслідки. Вони знаходилися на диспансерному обліку у Волинській області протягом 1990 - 2003 років. Для реалізації мети і задач дисертаційного дослідження усі спостережувані розподілені на чотири клінічні групи (рис. 2.1).
До 1-ї (контрольної) групи віднесено 204 (35,48 %) хворих, які отримали повний основний курс антимікобактеріальної терапії (АМБТ) під безпосереднім контролем.
До 2-ї групи включено 140 (24,35 %) раніше неефективно лікованих хворих на вперше діагностований туберкульоз легенів, у яких після завершення основного курсу АМБТ не досягнутий клінічний ефект.
До 3-ї групи входять 103 (17,91 %) хворих, які на 2 міс і більше відмовилися від лікування при вперше в житті встановленому діагнозі туберкульозу легенів, але пізніше вони приступили до лікування.
Четверта група складає 128 (22,26 %) хворих: у 74 (57,81 %) - туберкульоз діагностований посмертно, у 30 (23,44 %) пацієнтів мали місце залишкові зміни після спонтанно вилікуваного туберкульозу легенів, у 24 (18,75 %) був вперше діагностований занедбаний туберкульоз легенів.
Чоловіків було 416 (72,35 %), жінок - 159 (27,65), тобто у співвідношенні 2,6 : 1 (табл. 2.1). Вік їх коливався від 19 до 75 років, всередньому (34,52 ± 5,37) років. За статтю і віком клінічні групи - ідентичні (Р > 0,05).
Міських мешканців було 257 (44,70 %), сільських - 296 (51,47 %), бездомних - 22 (3,83 %).
Учнів і студентів було 20 (3,48 %), робітників - 63 (10,96 %), службовців - 28 (4,87 %), землеробів - 115 (20,00 %), непрацюючих працездатного віку - 260 (45,22 %), непрацюючих пенсіонерів - 59 (10,26 %), непрацюючих інвалідів - 30 (5,22 %).
За клінічними формами туберкульозу хворі перших трьох груп (табл. 2.2) були ідентичні (Р > 0,05). Найчастіше зустрічався інфільтративний (в 1-й групі - 51,96 %, 2-й групі - 55,71 %, 3-й групі - 57,27 %) та вогнищевий туберкульоз (відповідно - 22,56 %, 18,58 %, 17,48 %), решту клінічні форми (дисемінована, фіброзно-кавернозна і туберкульома) займали меншу питому вагу. Проте у хворих 4-ї групи фіброзно-кавернозна (51,56 %) і дисемінована (25,00 %) форма була у всіх хворих, включаючи 74 (57,81 %) померлих. Деструкція легеневої тканини діагностована у 125 (61,27 %) хворих 1-ї групи, 83 (59,29 %) - 2-ї групи, 62 (60,19 %) - 3-ї групи, у 98 (76,56 %) - 4-ї групи, бактеріовиділення - відповідно у 122 (59,80 %), 81 (57,86 %), 60 (58,25 %) хворих та у 23 (95,83 %) із 24 (18,75 %) хворих на активний туберкульоз легенів. Із 447 (77,74 %) хворих перших трьох груп активно виявлено 229 (51,23 %), пасивно за звертанням - 218 (48,77 %). У всіх 103 (17,91 %) хворих 3-ї групи туберкульоз діагностований активно при
рентгенфлюорографічному обстеженні, а 4-та група виявлена при метаналізі медичної документації.
У 4-й групі активний туберкульоз легенів діагностований у 98 (76,56 %), причому у 74 (75,51 %) з них посмертно, у 30 (23,44 %) пацієнтів спостерігалися залишкові зміни після спонтанно вилікуваного первинного туберкульозу легенів (див. табл. 2.2), причому малі залишкові зміни в легенях поєднувалися із кальцинатами внутрішньогрудних лімфатичних вузлів у 6 (20,00 %) хворих, із плевральними швартами - у 3 (10,00 %). Всі 30 (23,44 %) осіб цієї групи із спонтанним вилікуванням туберкульозу виявлені випадково при профілактичному рентгенфлюорографічному обстеженні.
Під нашим спостереженням знаходилося 662 (66,33 %) члени родин спостережуваних хворих (табл. 2.3) із 998 наявних членів родин, оскільки 336 (33,67 %) членів родин не дали згоди на обстеження (рис. 2.2). Якщо на одного спостережуваного пацієнта приходило 1,74 членів родини, то на 1 спостережуваного 1-ї групи було 3,18 членів родини, 2-ї групи - 1,02, 3-ї групи - 0,98, 4-ї групи - 0,82. Таким чином, у 3 - 4-й групах хворих в основному були неповні родини, або родини не було.
Для визначення нормальних клініко-лабораторних, біохімічних та імунологічних показників крові досліджували кров 45 здорових донорів у віці (34,22 ± 4,28) років при співвідношенні чоловіків і жінок - 2,5 : 1.
Для вивчення психологічного стану 1427 контактних із хворими на туберкульоз ми анкетували: 75 (5,26 %) учнів і студентів 20 (35,82 %) хворих на туберкульоз учнів і студентів; 612 (42,89 %) працівників на роботі 206 (35,82 %) хворих на туберкульоз; 740 (51,86 %) друзів і знайомих 349 (60,70 %) хворих на туберкульоз, або проводили з ними бесіди.
Нами проаналізовані статистичні звіти Волинської області та її районних адміністративних територій за 1990 - 2003 роки, а також первинна мед