Адміністративні правовідносини у сільському господарстві України

РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ
АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ
2.1. Актуальні проблеми здійснення державного контролю у сільському
господарстві
Одним із головних суб’єктів здійснення контрольної функції у суспільстві є
держава. Вона наділена реальними повноваженнями і має можливості для впливу на
суспільство, в ході здійснення якого покладається і на результати контролю.
Нинішній розвиток суспільства дає підстави твердити про наявність певних змін у
поглядах на державу, її роль та завдання, які вона повинна вирішувати. Держава
має стати захисником прав і законних інтересів кожної приватної особи в
суспільстві. На перший план виступають вимоги побудови демократичної
соціальної, правової держави, в якій влада спрямовує свою діяльність на
забезпечення інтересів, прав і свобод людини. У своїх діях держава мусить
виходити із пріоритету загальнолюдських цінностей, за якого в центрі уваги
перебуває людина, її права та свободи. На це має бути спрямована діяльність
держави загалом, а серед заходів її забезпечення належне місце посідає контроль
за відповідністю дій державних органів, посадових осіб, державних службовців
поставленим завданням у визначених для цього межах.
Демократичні процеси, що нині відбуваються в Україні, пливають на всі елементи
механізму державної влади. Вплинули вони і на поняття контролю, контрольної
діяльності державних органів, форм і методів контролю. Контроль, що його
здійснює держава сьогодні, не може зводитися лише до обліку надходжень до її
скарбниці та проведення ревізій і перевірок державної скарбниці. Поряд із
широким поняттям контролю, яке охоплює спостереження, аналіз, зіставлення,
перевірки, контроль розглядають і звужено – як певну діяльність відповідних
органів, які за допомогою притаманних їм форм, методів та визначених процедур
здійснюють перевірку й нагляд [209, c. 342].
Віддаючи пріоритети правам і свободам людини [15, с. 32], держава водночас
створює систему органів, що покликані здійснювати контроль та нагляд за
правильним та своєчасним виконанням приписів правових норм у сфері державного
управління. Дотримання чинного законодавства посадовими та службовими особами,
громадянами, підприємствами, установами, організаціями є запорукою становлення
України як правової держави.
Термiн „контроль” (з франц.) буквально означає подвiйний список. У сучасний
перiод вiн наповнений значно бiльшим змiстом, а саме: це перевiрка, облiк,
спостереження за чим-небудь; це вiдповiднi установи, особи, що перевiряють
дiяльнiстъ будь-якої іншої органiзації або відповідальної особи, звiтностi
тощо; це заключна функцiя управлiння [16, c. 203]. Сучасний словник іноземних
слів зафіксував таке визначення терміна контроль (від франц. controle) –
перевірка або спостереження з метою перевірки. Разом з тим, французьке controle
(cont + role) утворилося від латинського префікса contrа, що означає протидія,
і слова role, яке означає виконання якоїсь дії. Отже, слово контроль, окрім
значення перевірки, нагляду з метою перевірки, у своєму змісті має також
значення протидії чомусь небажаному. В такому контексті термін „контроль” слід
розглядати як перевірку, а також спостереження з метою перевірки для протидії
чомусь небажаному, для виявлення, попередження та припинення протиправної
поведінки [37, с. 10-11; 96, с. 342].
Контроль є органічною частиною управління, однією з основних його функцій.
Звідси витікає, що складовою частиною завдань і владних повноважень органів та
осіб, покликаних управляти, є організація та застосування контролю, підвищення
ефективності його функціонування в інтересах поліпшення роботи підконтрольного
об'єкта. У ході контролю мають виявлятися та усуватися обставини, що
перешкоджають цьому, причини, що призводять до розходження практичних
результатів з поставленою метою. Саме тому, як зазначає А.Б. Зеленцов, контроль
у сфері публічного управління є одним з найважливіших засобів регулювання
адмініст­ративної діяльності. Він сприяє забезпеченню законності, ефек­тивності
та відповідності такої діяльності суспільно значимим цілям [111, с. 8]. Такої
самої думки притримуються і інші вчені-адміністративісти, визначаючи, що
контроль є одним з найбільш поширених і дієвих способів (засобів) забезпечення
законності і дисципліни в процесі державного управління [29, 36, 48, 83]. Різні
форми цього контролю сприяють своєчасному реагуванню публічної адміністрації
практично на всі наявні і назріваючі проблеми, створюють умови для їх
адекватного вирішення і усунення деструктивних конфліктів у відносинах „влада –
підпорядкування” [28, с. 161]. Разом з цим, М.В. Коваль звертає увагу та тому,
що при здійсненні контрольних функцій державні органи завдають підконтрольним
суб’єктам господарювання певні незручності, які порушують нормальний робочий
ритм, тягнуть за собою невиробничі витрати на оплату персоналу, що обслуговує
контролерів, на підготовку і надання досить значної за обсягом, а іноді й не
досить обгрунтованої інформації та документів, що вимагають представники
контролюючих органів [133, с. 29].
Cуспільне призначення контролю полягає у тому, що він слугує засобом отримання
інформації про процеси, що відбуваються у суспільстві і різних його утвореннях,
допомагає визначити відповідність дій на шляху досягнення мети, виявити причини
відхилення від неї, розробити заходи, що протидіють виявленим відхиленням [390,
с. 16], а його сутність полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і
перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і
реалізує свої функції. В.Г. Афанасьєв