РОЗДІЛ 2
УМОВИ, ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Загальна характеристика грунтово-кліматичних умов південного Степу
України
Територія південної підзони Степу України становить 12% від загальної його
площі й сягає 72 тис. км2. До її складу входить південна та південно-західна
частини Одеської області, південні та центральні райони Миколаївської області,
Херсонська область, південна частина Запорізької області та степові райони АР
Крим (рис. 2.1). Південна частина Степу країни межує з Республікою Молдова, на
сході межа проходить через населенні пункти Вознесенськ, Привільне, Апостолове,
Нікополь, Маріуполь. На півдні границі омивають Азовське та Чорне моря, а річка
Дунай відділяє південний Степ від Румунії.
Як стверджують учені [167] в давнину територія південного Степу України була
зайнята типчаково-ковильною рослинністю. В теперішній час Степ майже повсюдно
розораний, цілинна рослинність збереглася тільки у біосферному заповіднику
„Асканія-Нова”. Зарослі дерев та чагарників зустрічаються в долинах річок та їх
заплавах, а невеликі лісові масиви, як правило рукотворні. За гідрологічним
районуванням підзона південного Степу України знаходиться на території
рівнинної частини [3]. Територію її пересікають такі річки, як Дніпро з його
притоками Інгулець, Південний Буг з притокою Інгул, Дунай, Дністер та річка
Молочна, вода яких використовується в зрошувальному землеробстві й тому має
дуже важливе регіональне значення. Незважаючи па близькість морів та наявність
значної кількості річок, клімат південного Степу України посушливий.
Переважають сухі вітри, що дують з суши на море. У південних прибережних
районах влітку спостерігаються бризи-вітри, що дують з моря на сушу, а вночі,
навпаки.
Рис. 2.1. Схематична карта південного Степу України [345]
Загалом вся територія відрізняється високим рівнем родючості ґрунтів, надмірною
кількістю тепла й сонячного світла, довгим безморозним періодом і, як наслідок,
сприятливими умовами для вирощування практично всіх сільськогосподарських
культур й, особливо, лікарських та ефіроолійних.
Одним з основних лімітуючих факторів, що стримують отримання високих і
стабільних врожаїв сільськогосподарських культур є нестача вологи. Мають місце
періодичні ґрунтові та повітряні посухи, які часто переходять у суховії та
пилові бурі. Глибокі дослідження цих явищ вперше були проведені В.В. Докучаєвим
[137] та А.А. Ізмаїльським [176]. В своїх класичних роботах автори виклали
причини посух в степових районах і вказали заходи боротьби з ними, підкреслили
суттєве значення агротехнічних прийомів у боротьбі за накопичення і збереження
ґрунтової вологи. Підтвердження цих суджень наведено також в роботах [256, 431]
та інших). Як правило, дефіцит природного зволоження зумовлений нерівномірним
розподілом опадів в часі і просторі (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл опадів по періодах року на території південного Степу
України (середньобагаторічні дані) [2]
Назва
метеостанції
Кількість опадів, мм
за рік
зима
весна
літо
осінь
мм
мм
мм
мм
мм
Мелітополь
426
100
123
28,9
100
23,5
117
27,4
86
20,2
Миколаїв
410
100
75
18 3
93
22,7
151
36,9
91
22,1
Бердянськ
380
100
86
22,6
85
22 4
119
31,3
90
23,7
Одеса
377
100
63
16,7
80
21,2
142
37,7
92
24,4
Джанкой
361
100
81
22,4
81
22,4
113
3l,4
86
23,8
Херсон
343
100
66
19,2
82
23,9
115
33,5
80
91 4
Скадовськ
307
100
60
19,5
71
23,1
92
30,0
84
27,4
За багаторічними даними Державної гідрометеорологічної служби України,
гідрометеорологічного центру Чорного і Азовського морів, Херсонського обласного
центру з гідрометеорології, гідрометеорологічного центру АР Крим,
Миколаївського та Запорізького центрів з гідрометеорології в північний частині
зони випадає 380-440 мм опадів, в середній – 340-380, а на півдні – 300-340 мм
[275]. Найбільша кількість їх випадає влітку, менше весною та восени, а взимку
випадає мінімум опадів. Продуктивність залежить від їх інтенсивності,
температурного режиму, направлення та швидкості вітру, фізичного стану ґрунту.
Досить часто випадають невеликі неефективні опади величиною від 1 до 5 мм за
добу. Вони бувають у період з високою температурою й низькою вологістю повітря,
при сильних вітрах, а тому є неефективними.
В літній період мають місце зливи. Ймовірність їх в степових районах півдня з
сумою опадів 35-55 мм складає 50-75%. Інколи інтенсивність злив сягає 160 і,
навіть, 190 мм за добу. При цьому більшість води стікає в балки та інші низини
не встигаючи акумулюватись в ґрунт. Такі зливові дощі випадають локально,
викликаючи при цьому полягання сільськогосподарських культур, руйнуючи при
цьому верхній родючий шар. Особливо шкідливі зливи, що супроводжуються
шквальними вітрами та градом.
Періоди злив чергуються з довгими бездощовими періодами, які іноді перевищують
31-40 днів, а за особливо посушливих умов – понад 60 днів (рис. 2.2). На 8-10
день настає посуха. В таких умовах кількість води, що надходить у рослини з
ґрунту, не може задовольнити потреби на транспірацію, клітини рослин при цьому
втрачають тургорний стан, а при інтенсивних суховіях навіть гинуть.
Несприятливий вплив нестійкого зволоження й періодичних посух в літний період
негативно впливає на продуктивність всіх польових культур.
Відомо, що в зв'язку з сильним випаровуванням ґрунтової вологи (в літні місяці
більше 250 мм), літнє промочування й збереження її у верхньому шарі ґрунту на
період осіннього посіву зберігаються тільки за умов раціонального обробітку
ґрунту. Це є запорукою отримання сходів озимих культур. Періодичність
повторення ґрунтових посух після стернових попередників