РОЗДІЛ II. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЕЛЕМЕНТІВ
ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ПОСАДОВОЇ
ОСОБИ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ
2.1. Функції посадової особи міліції
Визначення організаційно-правових елементів правового становища
використовується в юридичній науці та практиці управління для того, щоб
максимально повно окреслити не лише права та юридичні обов’язки посадової
особи, з урахуванням засобів їх реалізації, але й коло її діяльності, тобто
обов’язки, які вона повинна виконувати для забезпечення цілей і завдань органу
і системи управління, а також встановити її персональну відповідальність за
невиконання цих функцій або неповну реалізацію повноважень та відповідні
шкідливі наслідки цієї діяльності.
Зміст діяльності службовців визнається через такі елементи їх правового
статусу, як завдання та функції. Коло діяльності посадової особи визначається
її функціями, тому принципово важливою уявляється чітка фіксація її функцій у
статусних правових актах.
Питання про управлінські функції і конкретно про функції посадових осіб не є
такими простими, як здається на перший погляд. Щоб визначити, які функції
характерні саме для посадових осіб, треба знайти відповіді на питання щодо
самого визначення понять “функція”, “функція управління” та “функція державного
управління”.
У перекладі з латинської (від лат. functio) функція буквально означає:
виконання, здійснення. У словниках дається визначення функції як діяльності,
обов’язку, роботи [158, С. 1441].
У науковій літературі, присвяченій дослідженням питань у сфері управління,
також відсутня єдність у розумінні функцій управління та їх класифікація.
Терміном “функція” часто позначаються поняття “завдання”, “принцип”, “права”,
“мета” тощо. Це свідчить про те, що вчення про функції управління залишається
ще недостатньо розробленою ланкою теорії і практики управління.
Питання про функції займає особливе місце в теорії і практиці управління.
Зокрема, їх виняткова важливість наочно простежується у схемі системи
управління, – “мета ? завдання ? функції ? структура” [117, С. 99]. Тут доречно
зазначити, що цей умовний ланцюжок підлеглий філософському закону переходу від
загального до часткового, де загальне визначає частку, а останнє не може
виходити за рамки загального.
У різних науках функцію, особливо при аналізі систем біологічної і соціальної
природи, характеризують, звичайно, як відображення, прояв властивостей певного
об’єкта у взаємовідносинах з іншими об’єктами. Однак, як підкреслює
Г.В. Атаманчук, перенесення цього загальнонаукового уявлення про функції в
соціальне управління здійснюється часом без належного врахування специфіки
останнього. Адже зміст функціонування управлінської підсистеми полягає не
тільки і не стільки в підтриманні її “гомеостазису” та збереженні і
забезпеченні її цілісності, скільки у формуванні і реалізації управлінського
впливу, за допомогою та на підставі якого відбувається рух керованої підсистеми
[17, С. 108].
Дуже часто відбувається змішування аж ніяк не однакових за своїм значеннєвим
навантаженням понять “мета”, “завдання” і “функція” [85, С. 44]. Окремі автори
виходять з того, що в більшості випадків поняття “завдання” можна вживати у
вузькому розумінні як функції, для виконання яких політичною владою створюються
ті чи інші публічні служби [45, С. 35].
Наприклад, посадова особа може здійснювати лише ті функції, які випливають з
покладених на неї завдань. Зокрема, завдання визначають спосіб дій, вони є
ідеальним уявленням про що-небудь та засновані на минулому досвіді і потребують
вирішення.
Так, до завдання посадової особи відносяться забезпечення особистої безпеки
громадян; попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень;
розкриття злочинів; охорона громадського порядку і забезпечення громадської
безпеки; надання допомоги в межах установлених чинним законодавством
громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям і
громадським об’єднанням [62].
Разом з тим варто вказати на потребу відмежування функції від завдань. Зокрема,
відомий польський соціолог Ян Щепаньський розуміє завдання як певні дії, що
повинні призводити до настання бажаних наслідків, а функції – наслідки,
зумовлені цими діями [195, С. 140]. У завданнях завжди формулюється конкретна
мета, яка мусить бути досягнута в процесі управління і якій підлеглі всі
складові елементи управління, включаючи також його функції. У цьому розумінні
функція не може бути ототожнена із завданням, оскільки, будучи певним видом
діяльності, вона визначається метою цієї діяльності.
З цього приводу В.Б. Авер’янов наголошує, що “аж ніяк не функції, а саме мета і
завдання є базовим структуроформуючим фактором” [3, С. 57]. Проте будь-яке
завдання реалізується шляхом реалізації функцій. Кінцевий зміст цільового
підходу полягає у можливості визначення на підставі нього усіх функцій,
потрібних для виконання цілей і завдань організації як системи. Тому варто
говорити не про зіставлення і протиставлення функціонального і цільового
підходів, а про доповнення і посилення функціонального підходу цільовим
аспектом.
Аналізуючи деякі нормативні акти чинного законодавства України, можна
переконатися, що на українському правовому полі існує повна розбіжність
стосовно визначення понять “мета”, “завдання”, “функції”. Виходячи з того, що
завдання є одним із базових структуроформуючих факторів, очевидним є те, що
функції організації повинні виходити з них і ними бути детерміновані. Цілком
логічним тому уявляється, наприклад, структура Положення про Міністерство
внутрішніх справ України, у якому спочатку перелічуються основні
- Киев+380960830922