Розділ II. Основні тенденції семантичного
розвитку дієслів соціально-економічної сфери
в мові засобів масової інформації
2.1. Особливості семантичної структури дієслів соціально-економічної сфери
Основним у слові, що визначає його суть і місце в загальній системі мови, є
значення. Л.В.Щерба писав: “Цілком зрозуміло, сенс мови полягає в змісті, у
значенні, немає змісту, немає значення — немає мови”[186: 153]. Основою
системності лексики є внутрішні, семантичні зв’язки слів, а сама лексична
система мови як з погляду її складових, так і з погляду зв’язків, якими вони
поєднані, є семантичною і виступає об’єктом дослідження лексикології і
семасіології як система взаємопов’язаних, переплетених класів слів, різних за
обсягом та характером. Значення в мові утворюють внутрішні пов’язані ряди, що
ґрунтуються на спільному елементові чи спільній ознаці і співвіднесеності цих
рядів, які в свою чергу за тим же принципом виступають членами рядів вищого
рівня. Зрозуміло, що всі вони не тільки співвідносяться, але й взаємопов’язані
і взаємозумовлені [35: 296].
Значний обсяг і різноманітність словникового складу, його відкритість,
динамізм, складність внутрішньої організації, зумовлені особливостями
компонентів, дає певні підстави для сумнівів у правомірності системного
трактування лексики і навіть повного заперечення можливості такого трактування.
Проте переважна більшість лінгвістів все-таки визнала системний характер
лексичного складу мови, вказала на необхідність вивчення лексики в системних
зв’язках та відношеннях, незважаючи на всі складності, породжені специфікою
об’єкта дослідження.
На сучасному етапі розвитку мовознавства ідею системності лексики можна вважати
загальноприйнятою. Її втілено у працях як російських, так і українських
лінгвістів, зокрема В.В. Виноградова, Ф.П. Філіна, Л.В. Щерби, В.М.
Русанівського та ін.[34; 139; 173; 186].
Специфіка лексики як системи виявляється в її відкритості, і це ніяк не порушує
сам принцип системності, тому що кожне слово, входячи до лексичної системи
мови, набуває всіх системних ознак, а якщо мову визначає система, то послідовно
із цього випливає визнання лексики як системи, оскільки неможливо уявити собі
систему, одні елементи якої були б системними, а інші — безсистемними. Основним
аргументом підтвердження цієї думки слугує те, що у сфері лексики чітко
виокремлюються всі ті види відношень і зв’язків, які є характерними для мовної
системи в цілому, а саме: 1) відношення “засоби-функції” (одиниці нижчого рівня
виступають засобом оформлення одиниць вищого рівня, а в одиницях вищого рівня
будь-яка одиниця реалізує свої функції, виступаючи як її складова); 2)
відношення маніфестації (зв’язують форму слова — лексему з його значенням —
семемою); 3) парадигматичні відношення, в основі яких лежить формальна чи
семантична схожість слів і які виявляються в наявності в межах словникового
складу різноманітних груп слів; 4) синтагматичні відношення, які виявляються в
закономірностях сполучуваності слів у лінійному ряду; 5) відношення
репрезентації (варіантності), якими віртуальні, системні слова пов’язуються з
їхніми актуальними реалізаціями у складі речень [98: 20-22].
Аналізові зв’язків та відношень системи присвячені численні праці лінгвістів,
унаслідокі чого на сучасному етапі сформувалися її основні поняття й терміни,
які репрезентують проблему[76; 118; 186]. Визначено принципи та випрацьовано
різні методики дослідження елементів цієї системи.
У семантичній системі мови особливе місце належить дієслову. Ця частина мови
виділяється складністю свого значення, різноманітністю парадигматичних і
синтагматичних зв’язків, великою кількістю граматичних категорій і форм тощо.
На її особливостях наголошував В.В. Виноградов: “Дієслово — найскладніша і
наймісткіша граматична категорія мови. Дієслово найбільш конструктивне
порівняно з усіма іншими категоріями мови. Дієслівні конструкції мають
вирішальний вплив на іменні словосполучення і речення”[35: 337].
Дієслово як центральна частина мови постійно привертала до себе увагу багатьох
дослідників. А.А. Уфимцева, зокрема, вказувала на складність значеннєвої
структури дієслів, на те, що вони утворюють особливий семіологічний клас слів
[171: 117]. Інші наголошують на багатокомпонентності структури значень дієслова
і негомогенному характері компонентів, що формують його значення [28: 34; 40:
14]. Треті вважають, що коли розглядаємо значення дієслова, то обов’язково
враховуємо його екстралінгвістичну і лінгвістичну зумовленість, оскільки
денотатом дієслова є ситуація, до складу якої входять субстанції з їхніми
ознаками і процеси з їхніми характеристиками [45: 24-33].
Дієслова мають свої специфічні особливості, вивчення яких дає змогу дослідити
системні відношення лексики в цілому. Викликає певні труднощі поділ дієслівних
лексем на типи, бо “в дієслові більше, ніж в інших частинах мови,
перетинаються, взаємодіють лексичне і граматичне, власне знакове і структурне
значення” [171: 128].
Семантичні групи дієслів розрізняються не лише змістовими, але й формальними
ознаками, зокрема, вони перетинаються з граматичною класифікацією дієслів за
ознакою перехідності /неперехідності, абсолютності/відносності, пов’язані з
різними типами трансформації тощо.
Семантична структура дієслів соціально-економічної сфери з погляду
парадигматичних відношень характеризується такими традиційними
лексико-семантичними категоріями як полісемія, синонімія та антонімія.
В основі поділу дієслів соціально-економічної сфери за генетично-історичними
ознаками лежить розрізнення насамперед двох підгруп, що об’єднують відповідно
п
- Киев+380960830922