РОЗДІЛ 2
Вивчення культурно-освітньої та соціально-економічної діяльності земських
установ
На даному етапі розвитку історичної науки у вивченні культурно-освітньої та
соціально-економічної діяльності земських установ України можна виділити
наступні періоди: перший - 1864 – 1917 роки; другий – 1918 – перша половина
1950х років; третій – друга половина 1950х років – перша половина 1980х років;
четвертий – друга половина 1980х років - сучасність.
В історичній науці діяльність земств в Україні представлена дослідженнями як
вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Але далеко не всі аспекти
культурно-освітньої та соціально-економічної діяльності знайшли своє
відображення у дослідженнях. Серед різноманіття напрямків господарчої
діяльності земських установ України вітчизняні дослідники в основному займались
висвітленням досягнень земств на ниві освіти. В той же час є значний масив
архівних та документальних матеріалів, при використанні яких можна розкрити
будь-який напрямок багатогранної діяльності земських установ. Тому необхідно
звернутись саме до цих джерел при дослідженні діяльності земств, навіть під час
історіографічних досліджень, оскільки на даному етапі використання дослідниками
джерельної бази є недостатнім.
Після реформи 19.02.1861 року перед царським урядом об’єктивно постало питання
про вдосконалення системи управління на селі. Як свідчить практика, досвід
чиновників у завідуванні земськими справами селян був невдалим. Треба було
знайти новий механізм управління, який би відповідав новим вимогам
пореформеного періоду, і його було знайдено в земському самоуправлінні.
Оскільки “Полное собрание законов Российской империи” виступає першоджерелом у
висвітленні діяльності земських установ, то варто процитувати цей документ в
тому розділі, що стосується введення земських установ: “Гл. 1 П. 2. Дела,
подлежащие ведению земских учреждений, в губернии или уезде по принадлежности
суть: 1. Заведование имуществами, капиталами и денежными сборами земства. 2.
Устройство и содержание принадлежащих земству зданий, других сооружений и путей
сообщения, удерживаемых за счёт земства. 3. Меры обеспечения народного
продовольствия. 4. Заведование земскими благотворительными заведениями и прочие
меры призрения; способы прекращения нищенства; попечение о построении церквей.
5. Управление делами взаимного земского страхования имуществ. 6. Попечение о
развитии местной торговли и промышленности. 7. Участие, преимущественно в
хозяйственном отношении и в пределах, законом определенных, в попечении о
народном образовании и народном здравии и о тюрьмах. 8. Содействие к
предупреждению падежей скота, а также по охранению хлебных посевов и других
растений от истребления саранчою, сусликами и другими вредными насекомыми и
животными. 9. Исполнение возложенных на земство потребностей воинского и
гражданского управлений, и участие в делах о почтовой повинности. 10. Раскладка
тех государственных денежных сборов, разверстание которых по губернии и уездам
возлагается на земские учреждения, на основании изданных о том узаконения или
особых распоряжений, Высочайшей властью утвержденных. 11. Назначение,
раскладка, взимание и расходование на основании устава о земских повинностях,
местных сборов, для удовлетворения земских потребностей губернии или уезда. 12.
Предоставление, через губернское начальство, высшему правительству сведений и
заключений по предметам, касающихся хозяйственных местных польз и нужд губернии
или уезда, и ходатайство по сим предметам, также через губернское начальство;
доставление по требованию высших правительственных учреждений и начальников
губерний, сведений, до земского хозяйства относящихся. 13. Производство выборов
в члены и другие должности по земским учреждениям, и назначение сумм на
содержание этих учреждений. 14. Дела, которые будут вверены земским учреждениям
на основании особых уставов, положений или постановлений” [1; 2]. Саме цей
документ і став головним у період введення земських установ на території
України, оскільки в ньому відображені основні положення про губернські і
повітові земські установи, у тому числі в Полтавській, Таврійській,
Харківській, Чернігівській, Херсонській, Катеринославській губерніях. На інші
губернії Південно-Західного краю цей проект не розповсюджувався, оскільки після
його обговорення в 1863 році Київський військовий Подільський і Волинський
генерал-губернатор вважав неможливим розповсюдження дії положення, тому що в
цьому регіоні переважну кількість поміщиків становили особи польського
походження, багато з яких брали участь у національно-визвольному русі [2; 53].
Уперше в Південно-Західному краї земські установи почали діяти з липня 1904
року на основі “Положення про управління земським господарством у губерніях”
від 2 квітня 1903 року. Дія цього документу розповсюджувалась і на українські
губернії. А саме: Волинську, Київську, Ковельську і Подільську губернії. Це
були земства, що увійшли в історію, як “куці”. Вони мали настільки урізані
права, що це не давало можливості хоч як-небудь проводити роботу в напрямку
поліпшення стану місцевого господарства. І лише 14 березня 1911 року царський
уряд видав новий закон, за яким на Правобережній Україні вводились виборні
земські установи на основі Положення 1890 року.
Повертаючись до аналізу архівних матеріалів на рівні нового розділу
дослідження, авторка дисертації звертається до звітів тих службовців, які
безпосередньо відповідали за соціально-економічну діяльність земських установ.
Наприклад, у звіті Чернігівського губернатора за 1880 рік зазначено, що на
народну освіту було витра
- Киев+380960830922