РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМА ПРИЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИКИ. РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН
2.1. Функції та завдання криміналістики в поглядах науковців
Протягом розвитку криміналістики однією з головних проблем, що стояла перед
науковцями було питання її суспільної ролі та наукового призначення, місця
означеної галузі в системі наукового знання в цілому та в юридичній науці,
зокрема.
Слід зазначити, що в основному проблема призначення криміналістики
висвітлювалась через визначення тих цілей та завдань, що вона виконує. Хоча в
цілому, головна увага фахівців була переважно зосереджена на інших
внутрішньонаукових проблемах, головною з яких була проблема визначення предмета
криміналістики та його співвідношення з предметами інших суміжних наук. Крім
того достатня увага приділялась висвітленню взаємозв'язку криміналістики з
іншими галузями наукового знання. Таким чином, питання призначення
криміналістики, визначення ії завдань та функцій відображено на сторінках
фахової літератури дещо епізодично. В більшості навчальних видань це питання
взагалі не висвітлюється.
Звернувшись до напрацювань представників таких фундаментальних галузей, як
філософія, соціологія та інших, слід відзначити, що проблема призначення
будь-якої наукової галузі висвітлюється через визначення притаманних їй цілей,
завдань та функцій.
В деяких виданнях означені вище категорії та поняття іноді ототожнюються. Хоча,
на нашу думку, вірніше все ж дотримуватися точки зору тих фахівців, які
пропонують розподіл цих понять, що з методологічної точки зору уявляється більш
доцільним.
У цілому серед, науковців немає великих суперечностей у визначенні такої
категорії та поняття, як ціль. Вона визначається як:
– те, до чого прагнуть, чого намагаються досягти, мета [162, 778];
– ідеально, діяльністю мислення досягнутий результат, заради якого здійснюються
ті або інші дії або види діяльності їх ідеальний внутрішній спонукальний мотив
[215, 459];
– ідеальний, наперед визначений результат людської діяльності спрямованої на
перетворення дійсності відповідно усвідомленій людиною потребі. Ціль є
безпосереднім внутрішньо-спонукальним мотивом людської діяльності. Вона, як
закон, визначає і спрямовує цю діяльність, мобілізує волю та енергію людини
[214, 756];
Що стосується такого поняття, як завдання, то воно визначається, як наперед
визначений, запланований для виконання обсяг роботи, настанова, розпорядження,
поставлена мета.
Розмежовуючи категорії "ціль" та "завдання", Н.І. Клименко зазначає, що "ціль"
– поняття стратегічне, яке визначає напрямок та результат діяльності, а
"завдання" – поняття тактичне, складова частина цілі, яка займає підпорядковане
положення та зв'язана з певною ситуацією. Ціль повинна відрізнятись стійкістю.
Завдання можуть виникати, розвиватися, зникати в певний проміжок часу" [91,
59].
Таким чином, ціль – це уявлення про, так би мовити, сталий, стійкий, остаточно
сформований кінцевий результат певної діяльності. Визначивши певні цілі, окрема
галузь знання проголошує той стан, своєрідний підсумок науково-дослідної
діяльності, якого хотілося б досягти, ту мету, заради якої існує ця наукова
галузь. Наукове знання в цілому та окремі його галузі заради досягнення різного
рівня цілей, як короткострокових, так і більш глобального плану, покликані
виконувати ряд малочисельних, принципових, головних напрямків діяльності. Ці
напрямки в наукознавстві називають функціями. Як вже було показано на прикладі
інших галузей, головний зміст цих наукових функцій, таких як опис, пояснення,
евристична і т.д., для усіх галузей залишається однаковим. Але по відношенню до
кожної окремої галузі цей зміст конкретизується її предметом та об'єктом
дослідження та через виконання певного кола дій більш нижчого рівня.
А.В. Іщенко, досліджуючи співвідношення таких категорій, як "функція" та
"завдання" пише, що “завдання – це постанова, продиктована певними потребами
конкретного періоду практичної діяльності. Цілком зрозуміло, що на різних
етапах розвитку науки її завдання, детерміновані практикою, виступали як
функції науки, що формувалася. Та з розвитком науки завдання видозмінювались,
уточнювались, а натомість формувались функції науки як притаманні їй якісні
характеристики. Тому, стосовно самостійних галузей наукового знання, завдання
науки доцільно розглядати як конкретизовані цілі науки на певний проміжок часу”
[77, 54].
Таким чином, цілі, завдання та функції науки взаємообумовлені, їх можливо
уявити лише в певному співіснуванні. Виконання завдання вмішує в себе
усвідомлення цілі, заради якої воно виконується. Функції ж науки потребують
конкретизації через ті завдання різного рівня, які виконує й становить перед
собою окрема галузь. Тому що, на відміну від функцій, завдання відрізняються
обмеженістю в часі, більш-менш вузькою спрямованістю, конкретним колом
виконавців, а також, здебільшого, залежні від предмету та об'єкту науки.
Таким чином, для висвітлення питання призначення науки слід встановити
конкретні головні цілі, визначити коло функцій, притаманних цій галузі та
конкретизувати означені функції через низку завдань, що стоять перед галуззю на
певний момент часу.
Проблема призначення криміналістики, визначення її цілей, завдань та функцій,
що вона виконує, має свою історію розвитку. На різних етапах становлення
криміналістики розуміння призначення цієї дисципліни було обумовлено станом та
глибиною науково-дослідної діяльності в криміналістиці.
На початковому етапі розвитку криміналістики вона сприймалась як суто технічна,
допоміжна по відношенню до кримінального процесу дисципліна. Серед фахівців не
було однозначної думки про те, чи відноситься, с
- Киев+380960830922