РОЗДІЛ 2
ЛАТИНСЬКА ЦЕРКВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ ТА ПЕРШІ КОСТЕЛИ ЛЬВОВА
2.1 Перші костели Київської Русі
Появу перших костелів на території Київський Русі пов'язують із декількома факторами. Відкритість західним впливам, релігійна толерантність та династичні зв'язки часто наводять як доказ можливості існування костелів на руських землях, особливо в Галицько-Волинському князівстві ХІІІ ст. Висловлювалась думка, що костел існував у Переяславі, де під час нападу половців у 1154 р. було спалено "ляцьку божницю", яка була інтерпретована як "польський" (латинський) костел [109. S. 63]. Такій інтерпретації сприяв також факт, що переяславський князь Мстислав Ізяславович був одружений з польською королівною Агнесою. Проте ще Михайло Грушевський не мав сумніву щодо зазначеної святині: "над р. Альтою (Льта, Льтиця, Ольта), на місці, де мав бути забитий кн. Борис, була поставлена церква з монастирем, що й звався Альтським (Летьчь)... Під час половецького нападу на околиці Переяслава 1154 р. сю церкву спалено..." [67. T. II. C. 354, 355]. Йдеться про православну церкву Бориса і Гліба над річкою Альтою, що про неї Никонівський літопис повідомляє наступне: "Того же лета (6662) паки приідоша Половци... и Летскую (люцкую) божницю... разграбиша и пожгоша" [13. C. 201]. Таким чином "ляцька божниця", згадана у літописі, ? це церква над річкою Альтою, посвячена Борису і Глібу: "ляцькою" ("польською") вона стала лише в результаті орфографічного спотворення [252. S. 417].
Найчастіше перші латинські храми України пов'язують з далекосяжною торгівлею та присутністю купців із Заходу [109. S. 45]. Оскільки найістотнішу роль у торгівлі Київської Русі відігравали Новґород та Київ, то саме там і постали перші відомі костели. Так, у Новґороді першою постала "варязька божниця" св. Олафа, побудована ймовірно наприкінці ХІ-початку ХІІ ст. купцями з Ґотланду [214. S. 136]. Пізніше - в 1190-их роках - німецькi купці Ганзи заснували свою торгову факторію з костелом св. Петра.
Побутує навіть таке поняття як "купецька церква" - вперше воно з'явилося у хроніці Тітмара Мерзебурзького під 1016 р., коли йшлося про купецьку церкву (ecclesia mercatorum) Маґдебурга, a в наукових студіях його доволі докладно вивчено в сучасній німецькій історіографії [169; 120]. В дослідженнях особлива увага приділялася саме Новгороду й джерела, які стосуються історії Ганзи (зокрема, "Nowgoroder Schra" - статут місцевих німецьких купців) дозволили скласти загальне уявлення про функції купецьких святинь. Кам'яна будівля храму св. Петра знаходилася посередині двору, в оточенні дерев'яної огорожі-палісаду та "клітей", які служили житлом для купців. Як свідчaть джерела, костел, окрім прямого призначення, використовувався також як склад товарів: "Nowgoroder Schra" містить чіткі вказівки який товар і де міг бути розміщений, а також яка плата бралася за зберігання, які передбачалися штрафи за порушення правил тощо. В святині знаходилися й інші речі, важливі для німецької громади Новгорода - скриня ("sunte Peters kiste"), де зберігався архів, грамоти-привілеї та гроші, а також міри й ваги. На час від'їзду купців торговий двір та костел замикалися, при цьому один ключ віддавався на зберігання новгородському єпископу, а другий - ігумену Святоюріївського монастиря [169. S. 87-89]. Подібним чином використовувалася не тільки німецький костел чи "варязька божниця" у Новгороді - такі функції мали купецькі святині загалом, не виключаючи й руських, наприклад, церква св. Миколая у Вісбі (Ґотланд), побудована новгородськими купцями в ХІІ ст. [214. S. 138].
У Києві теж "слідом за купецькими валками мали постати латинські храми" [109. S. 46]. Заснування київського костелу датується ХІІ ст. і пов'язане з активними контактами між руською столицею та Реґенсбургом; духовенство для обслуги німецьких купців походило також звідтіля [109. S. 65]. Cвій осідок (pagus mercatorum) реґенсбурзькі купці заснували при бенедиктинському монастирі св. Еммерама вже в ХІ ст., а пізніше заклали "філію" у Києві [169. S. 121]. Згадки про монастир та костел Діви Марії монахів-бенедиктинців у Києві належать до ХІІІ ст. Свідчення про це збереглися у Chronica Major (1259 р.) Матвія Паризького: йдеться про двох ірландських монахів (fratres В. еt І.), що прибули до абата бенедиктинського монастиря у Відні, втікаючи зі свого руського осідку ("de claustro sancte Mariaе in Ruscia") під час татарської навали 1240 р. [27. N 1060]. Вважається, що це були так звані ірландські або "шкотські" бенедиктинці [165. S. 389]. В сучасній історіографії була висунута гіпотеза, що монахи перебували при церкві-ротонді Діви Марії на Старокиївській горі [98. C. 190]. Католицький храм Діви Марії у Києві ("ecclesia S. Mariae in Kyow") згадується в контексті релігійних місій домініканців на руських землях у 1220 - их роках [25. Р. 859; 144. Р. 240].
До ХІІІ ст. часто відносять час заснування найдавніших костелів Львова - св. Івана Хрестителя та Діви Марії Сніжної. Нерідко їх поява пов'язується зі шлюбом князя Льва Даниловича з угорською королівною Констанцією чи присутністю у місті колонії німецьких купців.
2.2 Династичні та політичні зв'язки руських князів як фактор появи костелів у Галицько-Волинському князівстві
Незважаючи на розкол на східне та західне християнство, усвідомлення догматичних відмінностей між двома Церквами в середовищі східноєвропейських володарів на перших порах було незначним, більше того, виглядає, що як серед польських, так і серед руських князів впородовж ХІІ ст. утримується почуття належності до єдиної християнської спільноти [252. S. 414]. "Упродовж всього ХІІ ст., незважаючи на "схизму", спостерігаються династичні зв'язки між Руссю та католицькими країнами Європи: Польщею, Чехією, Скандинавією, Угорщиною тощо. При цьому, знаменна річ: у всіх цих подружжях не видно будь-якої релігійної проблеми, не мовиться про "навернення", повторне хрещення..." [78. C. 45-46].
До кінця ХІІ ст. відсутні відомості про намагання польської Католицької церкви наверн