РОЗДІЛ II
СУБ’ЄКТИ І МЕЖІ АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
2.1. Коло суб’єктів апеляційного оскарження судових рішень
Проблемним у науці кримінально-процесуального права є питання визначення кола
суб’єктів апеляційного оскарження судових рішень. Серед науковців і практиків
немає єдиного підходу до визначення переліку цих осіб.
Відповідно до п.15 ст.32 КПК України ”апеляція” - подання прокурора і скарга
учасника процесу про скасування або зміну судового рішення в апеляційному
порядку. На думку дисертантки, дане визначення поняття “апеляція” є не дуже
вдалим, оскільки використання терміну “учасники процесу” звужує перелік
суб’єктів апеляційного оскарження порівняно зі ст.348 КПК. До учасників процесу
чинний КПК відносить обвинуваченого, підозрюваного, захисника, потерпілого,
цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників (п.8 ст.32
КПК), а до суб’єктів подання апеляції крім зазначених осіб, ще віднесені
засуджений, виправданий, їх законні представники, законний представник особи
щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного
характеру, законний представник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо
якого застосовано примусовий захід виховного характеру, особа, щодо якої
винесено окрему ухвалу (постанову), інші особи, у випадках передбачених
Кодексом (ст.348 КПК). Крім того використання законодавцем сполучника “і” у
роз‘ясненні терміну “апеляція” спонукають до висновку про те, що подання
прокурора та скарга повинні бути подані спільно. У п.1 ст.6 Проекту нового КПК
України (станом на 28.11.2003 р.) “апеляція” – подання прокурора, скарга
учасника судового розгляду та інших осіб про перегляд справи в апеляційному
порядку. Відповідно до п.57 ст.6 Проекту нового КПК “учасники судового
розгляду” – підсудний, засуджений, виправданий, їхні захисники і законні
представники, прокурор, потерпілий і його представник, особа, стосовно якої
відмовлено у порушенні провадження у кримінальній справі чи закрито провадження
у кримінальній справі, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні
представники. На думку дисертантки визначення терміну “апеляція” у Проекті
нового КПК України є більш вдалим ніж те, яке міститься у чинному КПК України.
Доцільно доповнити п.1 ст.6 Проекту нового КПК після слів “інших осіб”
положенням “інтересів яких стосується судове рішення”, оскільки не будь яка
особа повинна мати право оспорити судове рішення, а тільки та, чиїх інтересів
воно стосується.
Коло суб’єктів кримінального процесу, які мають право на подачу апеляції,
визначає, як загальна норма, ст.348 КПК України. Крім того, додатково перелік
суб’єктів оскарження міститься у спеціальних нормах, які регулюють порядок
обрання запобіжного заходу (ст.165-2 КПК), порядок продовження строків тримання
під вартою (ст.165-3 КПК), направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу
(ст.205 КПК), розгляд суддею скарги на постанову про відмову у порушенні справи
(ст.236-2 КПК), про закриття справи (ст.236-6 КПК), повернення справи на
додаткове розслідування (ст.246 КПК), закриття справи (ст.248 КПК) та інші. В
одних нормах КПК законодавець прямо зазначає процесуальне положення осіб, які
мають право на апеляційне оскарження, а в інших застосовує такі терміни як
“сторони”, “інші особи”, “особа, яка подала скаргу”. Проте не всі ці терміни
роз‘яснені у ст.32 КПК, що викликає необхідність їх тлумачення, яке не завжди є
однозначним. Крім того, у КПК є норми, в яких особи, які мають право подати
апеляцію взагалі не вказані (ст.52-5 КПК). Верховний Суд України підтримав з
точку зору апеляційних судів деяких областей про те, що ст.348 КПК як загальної
норми, у якій визначено коло осіб, які мають право подати апеляцію, недостатньо
і тому в інших статтях КПК, які стосуються апеляційного оскарження, також
повинно бути чітко окреслено коло таких осіб [403]. На думку дисертантки,
доцільніше уніфікувати норми законодавства у цьому питанні та чітко окреслити
коло суб’єктів апеляційного оскарження в одній окремій статті КПК України.
Проблемним у кримінально-процесуальному законодавстві є питання визначення
поняття “сторони”. Поняття „сторони” застосовувалося на українських землях ще з
давніх часів. Так арт.1 розд.1 Литовського Статуту 1529 р. зобов’язував
господаря здійснювати правосуддя гласно та з участю сторін, а арт.9 розд.1
проголошував принцип єдності прав і рівності всіх громадян перед законом.
Процесуальними сторонами називалися особи, які виступали у судовому процесі з
вимогами чи захистом від претензій. Вони брали участь у розгляді цивільних і
кримінальних справ. Сторона, яка висувала вимогу, іменувалася “поводом”,
“актором”, “кредитором”, “інстигатором”, “укрівдженим”, “жалоблівою стороною”
“чолобітніком”, “доносителем”. Сторона, яка захищалася, називалася “возваною”,
“злодійською”, “відвітною”. З XVIII ст. набули поширення терміни відповідно
“позивач” та “відповідач” [173, с.314].
Чинний КПК України дещо неоднозначно визначає поняття сторони. Зокрема, у
ст.16-1 КПК України зазначено, що прокурор, підсудний, його захисник чи
законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, та
їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони. У цій нормі
немає посилання на те, хто ж з цих осіб належить до сторони захисту, а хто до
сторони обвинувачення, а йде мова тільки про функції обвинувачення і захисту та
їх здійснення. Враховуючи таке визначення, можна зробити висновок, що кожний з
цих суб’єктів є стороною, а в справі може бути тільки дві сторони -
обвинувачення і захист. У ст.261 КПК України вже йде мова про сторону
об
- Киев+380960830922