РОЗДІЛ 2
ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ: МЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА
2.1. Екологічні кризи. Характеристика.
Коли мова йде про кризи, будь то зміни і погіршення в сфері культури, екології, економіки, варто відзначити одну особливість криз. Згідно з роботами В. Крисаченка ?93-100?, криза сама по собі є явище оборотне, тобто з кризи можна знайти певний вихід, завдяки якому будуть усунуті несприятливі зміни і їхні наслідки.. Багато природних криз переборюються шляхом самоорганізації біологічних систем ?129?, однак у ситуації, коли криза викликана антропогенним впливом, можливостей самовідновлення природних систем може бути недостатньо. Темпи і розміри виробництва, яке спричиняє згубні наслідки, набагато перевищують темпи самоорганізації природних систем. У цьому випадку людині нічого не залишається, як виступити регулюючим фактором, самостійно усуваючи причини і наслідки екологічних криз. Це, крім всього іншого, необхідно людині хоча б тому, що екологічні кризи можуть загрожувати її власному існуванню. І навіть якщо людина здатна перетворювати навколишнє середовище так, що криза не зачіпає її безпосередньо, тоді немаловажне значення мають наслідки цієї кризи. Адже багато негативних моментів у нинішньому існуванні людства є опосередкованим впливом екологічних криз. Звичайно, велику частину проблем можна виправдати соціальними факторами, однак і в цьому випадку роль екологічних криз не можна недооцінювати.
Екологічні кризи підрозділяються на кризи природного походження та кризи антропогенного походження ?100, с.136-137 ?.
Екологічні кризи природного походження - це відповідні зміни в екосистемах, які виникають в наслідок закономірностей саморозвитку біоти, геологічних процесів, космічних впливів та ін.
Екологічні кризи антропогенного походження - це кризи, викликані людською діяльністю.
По ефекту дії на певні об'єкти екологічні кризи поділяються на локальні, регіональні і панойкуменні ?100, с. 138 ?.
1. Локальні - обмежені або певними невеликіми регіонами, або ж деякими співтовариствами.
2. Регіональні - розповсюджені вже на значніших територіях або стосуються досить великих екологічних угруповань.
3. Панойкуменні - характеризуються всепланетною дією.
2.1.1. Особливості природних екологічних криз.
Природні екологічні кризи викликаються дією, переважно, факторів абіогенних і біогенних ?129?. Абіогенні фактори (геологічні і космічні) істотно впливають на хід життєвих процесів у біосфері. Найбільш значимим у вивченні впливу абіогенних факторів на життєві процеси біосфери було вчення про масові вимирання в минулі геологічні епохи багатьох видів рослин і тварин, що неодноразово викликало глобальні кризи в біосфері. Це вчення, назване "катастрофізм", почав застосовувати французький натураліст Жорж Кюв'є в 1821 році ?107?. Він виділив як основний фактор вимирання видів глобальну зміну клімату. У двадцятому столітті були запропоновані й інші гіпотези, які виходять з катастрофізму, зокрема іридієва гіпотеза масових вимирань (Вальтер і Луїс Альвареси), а також гіпотеза 26-мільйонних циклів вимирання ( Д. Рауп і Дж. Сепкоськи).?100, с.138 ?
Гіпотеза Альваресів заснована на тому, що геологічні дослідження показують наявність іридієвої аномалії (космічна природа якої науково доведена) на границі крейдового і палеогенового періодів. Вважаючи дану аномалію наслідком космічного удару, автори пов'язують з нею масове вимирання тварин у ці періоди.
Рауп і Сепкоськи одержали результати, що свідчать про наявність циклів вимирання великих тварин з періодичністю в 26 млн. років - здебільшого для мезозойських і кайнозойських періодів. Причиною цього автори також вважають не внутрішні, а зовнішні, неземні, причини.
Але і внутрішні фактори (наприклад, клімат) можуть служити причиною екологічних криз. Безліч кризових ситуацій минулого пов'язують саме зі зміною кліматичних умов (різке похолодання).
Звичайно, щоб одержати повну картину впливу абіогенних факторів, як можливої причини екологічних криз, треба звертати увагу як на зовнішні, так і на внутрішні фактори.
Біогенні фактори також поділяються на: внутрішні - такі як спадковість, онтогенез, генотип та ін. (найменші зміни цих процесів можуть привести до колосальних змін у структурі виду зокрема й у біосфері в цілому) та зовнішні - взаємодія біосистем. Біосистеми, включені в конкурентну боротьбу, завжди мають обмеження, що обумовлюють успіх одних щодо відтворення і залишення плідного потомства, і регрес і вимирання - інших. ?90?
Останнім часом з'явилися моделі вимирання, що мають метою врахувати дію зовнішніх і внутрішніх біотичних факторів вимирання видів. Серед них особливою популярністю користується стохастична модель Л. Ван Валена - Р. Слоуна. Ця модель будується на визнанні існування ауторегресивних механізмів вимирання з псевдоперіодичним циклом, тривалістю приблизно 31 млн. років. Вимирання тлумачиться як процес, що відбувається внаслідок коливання чисельності популяції. Підвищення рівня організації виступає своєрідним гальмовим фактором швидкості вимирання видів. Разом з тим, стабільність екосистем знаходиться в зворотній залежності від цих параметрів, тобто вона підвищується. Тому стохастична модель Ван Валена - Слоуна виявляє своєрідним екологічним аналогом циклічної версії вимирання Раупа - Сепкоськи.
Наразі кризові події в природних екосистемах - практично постійне явище, оскільки саме вони засвідчують функціональну здатність таких систем.
2.1.2. Антропогенні екологічні кризи
Оскільки в сучасному світі для безлічі біологічних систем регулятором їхнього стану все частіше стає людина, виконуючи як руйнівну, так і стабілізуючу функції, то говорити про антропогенний вплив треба окремо.
В. Крисаченко ?100? пропонує розуміти антропогенні екологічні кризи як такі неврівноважені стани у функціонуванні і розвитку екосистем, що викликані людиною (її діяльністю, існуванням, опосередкованими впливам