Розділ 2. РОЛЬ СУСПІЛЬНОГО ІДЕАЛУ В СОЦІАЛЬНО-
ПРАВОВОМУ ЖИТТІ ...........................................................................103
2.1. Критика соціальних утопій бездержавності..................................103
2.2. Правова держава як суспільний ідеал............................................132
2.3. Ідеї П.І. Новгородцева та сучасні проблеми
розбудови правової держави в Україні.................................................169
Висновки до другого розділу.................................................................194
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ....................................................................................... 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................. 202
ДОДАТКИ...............................................................................................................232
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Кардинальні зміни у світі й насамперед у Європі на межі останнього десятиріччя ХХ століття та стрімкі трансформації українського суспільства до цивілізованих форм державного життя переконливо доводять необхідність звернення до світового досвіду в цій царині людського буття, до спадщини мислителів, які розробляли й обстоювали ідеї, утілення яких дозволило в багатьох країнах організувати суспільство на засадах, які ми називаємо правовою державою та правами людини. Бурхливі події сьогодення в нашій країні красномовно вимагають від представників політичної, філософської, правової і взагалі суспільствознавчої науки ретельного дослідження проблем, пов'язаних із суспільними ідеалами, які втілюють вистраждані сторіччями уявлення про справедливість та цінність особистості, життя кожної окремої людини. Процес відродження вітчизняної філософії права, її очевидний і потужний розвиток з початку ХХІ століття є значимою ознакою того, що наукова рефлексія філософії та правознавства, об'єднуюючи свої зусилля на її "теренах", робить свій внесок у повернення українського суспільствознавства в загальне русло світової думки. Вимушене мовчання впродовж десятиліть панування тоталітарного режиму, крім осмислення поточних проблем сучасного непростого життя, додатково актуалізують звернення й до історії філософії права, вивчення спадщини найвидатніших її представників, і перш за все тих, чия творча діяльність була пов'язана - безпосередньо чи опосередковано - із Україною.
"Повернення" Павла Новгородцева, як однієї з таких постатей, можливо найбільш вагомої в царині історії філософії права, було поступовим, але неухильним, і перетворилося за останні 15-20 років у своєрідний "новгородцевський бум", оскільки інтерес до його ідей, стійкий та щирий, утілився не тільки в публікаціях його творів, але й у численних розвідках соціологів, політологів, правознавців і, звичайно, соціальних філософів та філософів права, присвячених його спадщині. В останнє десятиріччя він став також обов'язковою персоналією для вивчення в курсах історії політичних та правових вчень, соціології, політології, а також філософії права в Україні та Росії.
Причина такої уваги до постаті філософа права не тільки у відновленні справедливості стосовно вченого, але й у надзвичайній актуальності його ідей. З'ясувалося, що означене ним на початку минулого століття не втратило своєї ваги й на початку нашого століття. Більше того, еволюція його поглядів від орієнтації на ліберальні ідеали правової держави західноєвропейського типу до усвідомлення необхідності звернення насамперед до національних - православно-християнських - святинь якось незбагненно перекликається із нашим часом, а наполегливе апелювання до моральних основ організації соціального життя, у тому числі життя правового, багато в чому має навіть більшу актуальність, аніж сто років тому. Слід наголосити, що насущність положень його концепції стосується не тільки аспекту темпорального, але й просторового, якщо мати на увазі сучасний фактор територіально-політичний, а саме: для України вони, тобто його положення й висновки, сьогодні є більш важливими, ніж навіть для Росії.
Якщо гранично коротко доводити таке положення, то слід спиратися не тільки на події сьогодення, а й на більшу близькість, порівняно з російським, українського менталітету до європейських економічних, політичних і культурних цінностей та загальної спрямованості руху у бік світової цивілізованої спільноти. Значно менша залежність від колективно-общинних форм існування та відповідна відмінність самого мислення, де індивідуальний чинник завжди мав якщо не визначальне, то одне з основних значень, створювали більш благодатний ґрунт для сприйняття ідей персоналістичного ґатунку. Адже поставлена в центр природно-правової концепції П.І. Новгородцева особистість однозначно продовжує традиційну лінію класичного лібералізму, започаткованого Дж. Локком та І. Кантом. Щодо останнього, то майже всі джерела відомостей про П.І. Новгородцева свідчать, що він спирався на кантіанство, хоча прискіпливе вивчення його текстів показує й досить потужний "геґелівський" слід.
Але більш важливим є погляд не на ретроспективу теорії Новгородцева, а на її перспективу, тобто на те, які напуття видатного правознавця можна врахувати і нам, тобто тим, хто намагається - і вже на весь світ про це заявив - побудувати державу на кшталт західноєвропейських правових держав, або, іншими словами, у чому назрілість його вчення і сьогодні. Отже, з цієї точки зору професор Новгородцев надає нам щонайменше два уроки далекоглядності й навіть пророцтва. Обидва вони стосуються головного пункту його вчення - суспільного ідеалу. Перший - це відмова від механістичного світогляду Нового часу й мислення соціуму як відкритої системи: він вводить поняття нескінченності у визначення суспільного ідеалу, а в центр цього ідеалу ставить особистість, яку він наділяє надзвичайно великим творчим потенціалом. Другий - це відмова від конкретних форм самого ідеалу. Обидва уроки ґрунтуються на нищівній критиці утопічних теор
- Киев+380960830922