Розділ 2
Правовий статус та економічні зміни в житті Римо-Католицької церкви на Поділлі
кінця XVIII – початку ХХ ст.
2.1. Становище Римо-Католицької церкви на Поділлі напередодні приєднання краю
до складу Російської імперії
Римо-Католицька церква в Україні існує на протязі багатьох століть. Поширення
римо-католицтва безпосередньо на Поділлі пов’язується з діяльністю литовських
князів Коріатовичів і польського короля Казиміра IV (1341-1370). У 1351 р.
останній надіслав листа до римського папи Климента VI, в якому йшлося про
захоплення Поділля і про те, що один з князів Русі прийняв католицьку віру
разом із своїм народом [506, с. 8].
У своїй політиці Коріатовичі, особливо Олександр, підтримували тісні зв’язки з
Польською державою. Вони мали близькі контакти з польською шляхтою,
неодноразово відвідували польську столицю Краків [504, с. 819].
Все це вело до поступового утвердження польських порядків у житті та побуті
краю. В результаті все більшого значення на Поділлі набував католицизм.
Виходячи з цього, римський папа Григорій ХІ спеціальною буллою в 1375 р.
затвердив Кам’янецьку римо-католицьку єпархію, першим єпископом якої був
призначений чернець-домініканець Вільгельм. Завдяки його зусиллям, єпархія
отримала ряд земельних володінь у Кам’янецькому повіті, зокрема містечка і села
Чорнокозинці, Черче, Зіньківці, Нігин, Хропотову [504, с. 820]. Грамотою
Олександра Коріатовича в 1375 р. Смотрицькому домініканському монастирю було
даровано млин з прилеглою до нього землею та угіддями. Польським королем
Свидригайлом, на початку ХV ст., ченцям Кам’янець-Подільського домініканського
монастиря було надано у користування с. Зубрівку під Кам’янцем зі всіма
угіддями. В 20-х рр. XV ст. подільське римо-католицьке духовенство отримало у
володіння Кам’янецький замок, два міста і біля 25 весей, в яких налічувалося
майже 3750 селян [503, с. 60].
Згодом на Поділлі з’являються францискани, зокрема, у 1400 р. князь Свидригайло
надав їм право отримувати десятину з с. Голосків та замкового фільварку [540,
c. 891-892]. Так було покладено початок католицькому землеволодінню на Поділлі.
У подальшому римо-католицькі священики подільського краю будуть робити все
можливе для примноження своїх земельних угідь, як фактору піднесення свого
економічного та політичного впливу на місцеве українське населення.
Однак, проникнення католицизму на Поділля в XIV – першій половині XVI ст. йшло
повільними темпами. Авторитет і вплив римо-католиків тут був ще тривалий час
незначним, бо вони були незначною меншиною серед майже суцільного православного
населення. Так, в середині XV ст. на Поділлі існувало всього чотири католицькі
парафії з чотирма парафіяльними костьолами, через сто років кількість цих
парафій збільшилась до восьми. Навіть наприкінці XVI ст. на теренах подільської
римо-католицької єпархії знаходилось шість кляшторів (монастирів) і дванадцять
парафіяльних костьолів, з яких більше половини (7) було в Кам’янці, а решта –
виключно в містах Подільського воєводства Смотричі, Чорнокозинцях, Червонограді
та Городку. Всього на той час на Поділлі діяло близько 30 релігійних споруд
[503, с. 507].
Повільне зростання католицького населення на Поділлі обумовлювалося також
постійними татарським набігами на цей прикордонний край. За даними історичних
джерел лише за період з 1450 по 1550 рр. відбулося 20 великих грабіжницьких
походів татар в Україну, і в тому числі на Поділля [504, с. 821]. Татари
завдавали багато лиха як православним, так і католикам. Вони руйнували і
грабували християнські монастирі, храми, вбивали духовенство, розорювали
населення.
Після підписання Люблінської унії 1569 р. і створення Речі Посполитої
католицтво почало приникати на Поділля більш інтенсивно. Яскравим свідченням
цього стало швидке зростання католицьких парафій: в середні XVI ст. їх
нараховувалось тут всього – 8, в 1607 р. – 30, а в 1620 р. – вже 45 [503, с.
123].
Особливо активну участь у поширенні і утвердженні римо-католицизму на Поділлі
відіграв орден єзуїтів, якій у 1606 р. з’являється в Кам’янці-Подільському за
запрошенням місцевого єпископа А. Прохницького. Останній надав їм у володіння
садибу і збудував за свій кошт костьол [506, с. 169]. Окрім цього, значні суми
грошей єзуїтам були надані польськими магнатами Ланцкоронським і Язловецьким.
Інший польський шляхтич Калиновський у 1647 р. подарував Вінницькій єзуїтський
колегії 30 тис. злотих [504, с. 823]. Після ліквідації у 1773 р. ордену
єзуїтів, його маєтки в Речі Посполитій, що дістали назву “едукаційних”,
спеціальна урядова комісія на основі королівських привілеїв роздала місцевій
шляхті. Статус поєзуїтських (“едукаційних”) маєтків у Речі Посполитій, а після
її поділів – і в Російський імперії, був особливим: частина прибутків від них
надходила в державну казну [452, с. 155].
Поряд з єзуїтами на Поділля прибували монахині домініканки, яким у 1631 р.
король Сигізмунд ІІІ надав у користування с. Новосілку (суч. Жабинці),
Пудлівці, що на Кам’янеччині. Місцева польська шляхта подарувала будинок та
25000 злотих [506, c. 123].
У середині 1648 р. вибухнула Українська національна революція, яка тривала до
1676 р. Вона мала чітку антикатолицьку та антиуніатську спрямованість.
Повстанці нападали на католицькі осередки, розправлялися з католицьким
духовенством, яке в масовій свідомості тодішнього українського населення
уособлювало гніт Речі Посполитої.
Перші випадки подібного роду сталися весною і літом 1648 р. Так, наприкінці
травня 1648 р. козаками Максима Кривоноса було взято м. Немирів і була вчинена
розправа з шляхтою і католицьким духовенством. В середині того ж року з
тривожн
- Киев+380960830922