РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ЛАНДШАФТУ І ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ
Формування ґрунтового покриву борової тераси р. Сіверський Донець проходило в
тісному зв’язку з еволюцією всієї фізико-географічної обстановки протягом
четвертинного періоду. Це відображається в особливостях будови поверхні, змінах
рослинного покриву, літології порід, клімату тощо. Опираючись на наукові праці
В.І. Крокоса [[ccxiv]], М.Ф. Веклича [[ccxv]], М.Ф. Веклича, B.C. Смоляги,
В.І. Сидоренко та ін. [[ccxvi]], М.Ф. Веклича, Н.П. Герасименко [[ccxvii]],
Н.П. Герасименко [[ccxviii]], М.Ф. Веклича, Ж.Н. Матвіїшиної, В.В. Медведєва
[[ccxix]] Д.Г. Тихоненка [18] та інших можна представити таку загальну схему
еволюції ландшафту досліджуваної території, а на її фоні – ландшафту борових
терас.
За даними Д.Г. Тихоненка, М.О. Горіна, М.І. Лактіонова, В.І. Сидоренко.
В.К. Смоляги [36], пізньокайнозойський час характеризується чітко вираженою
ритмічністю. Масштаб ритмічності зменшується від міоцену до пліоцену.
Пізньокайнозойський відрізок часу є найбільшим етапом післяпонтичної історії
розвитку ландшафтів, під час якого морський режим змінився континентальним, що
обумовило формування пізньокайнозойських субаеральних осадових порід. У кінці
міоцену на початку пліоцену (біля 5 млн. років тому) на північному сході
України окреслилася сучасна річкова сітка в басейнах річок Сіверського Донця,
Ворскли, Сули та інших річок, які слідом за відступом понтичного моря,
закладалися по пониженнях, розташованих в прогинах північного регіонального
розлому, який розділяє південно-західний схил Воронежського кристалічнго масиву
(ВКМ) до Дніпровсько-донецької впадини (ДДВ). Море відступало ритмічно
одночасно з ритмічністю тектонічних рухів ВКМ і ДДВ. Нараховується близько
шістнадцяти регіональних тектонічних рухів, які відбилися на діяльності річок у
вигляді утворень сходинок - терас, яких нараховується шістнадцять. У результаті
верххідних тектонічних рухів територія північно-східної України перейшла в
континентальний етап розвитку еволюції ландшафту, в якій ведучу роль відігравав
клімат. На цьому ґрунтується розділення пізнього кайнозою на неоген і
антропоген (квартер або четвертинний) протягом яких сформувалися відповідно
неогенова і антропогенова системи континентальних відкладів.
Явна диференціація ландшафтів дозволяє чітко виділити в неогені міоценову і
пліоценову епохи еволюції палеогеографічної обстановки, а квартер розділити на
плейстоценову і голоценову фази [36]. Не дивлячись на значну диференціацію
палеогеографічних умов, зональність в Україні протягом пліоценової епохи
континентальної історії розвитку ландшафтів не була виражена і встановилась
тільки в плейстоцені. У подальшому всі особливості плейстоценового, а також
голоценового педолітотогенезу і еволюції ландшафтів, в тому числі і борових
терас річок, проходили під впливом закону зональності. Значну роль в
осадонакопиченні і подальшому розвитку ландшафтів відіграли материкові
зледеніння. Плейстоценова історія розвитку території північно-східної України
нараховує вісім повних циклів і один неповний.
Ранній плейстоцен включає в себе широкінсько-приазовський,
мартоношсько-сульський і лубенсько-тилигульський цикли. Широкінський час (І1
sh) і відповідає міжльодовиків’ю (валдайський інтерстадіал). До цього часу в
басейні Сіверського Донця були розвинені глибоко розчленовані, перемінно вологі
і сухі субтропічні лісостепи і степи. Долини річок (15-30 км) мали асиметричні
схили, з розчленованими балками. У літогенезі переважали процеси фізичного,
хімічного і біологічного вивітрення. Широкінський час змінився давнім
льодовиків’ям Східної Європи (менапський гляціал Західної Європи) приазовського
часу (І2 pr). Субтропічний клімат змінився прильодовиковим і в ландшафтах
переважали холодні степи, на 80 % представлені різнотрав’ям. Ліси подекуди
спостерігаються по долинах річок [36].
Мартоношський час (І3 mr) наступного циклу, відповідає давньому міжльодовиків’ю
(кроменський інтергляціал). Зміну ландшафтної обстановки обумовило подальше
підняття території, що супроводжувалося глибоким (до 60 м) розчленуванням
рельєфу. Клімат змінився перемінно-вологим субтропічним. У Лісостеповому
ландшафті переважали (78 %) широколистяні ліси. Сульський час (І4 sl)
відповідає наревському зледенінню Східної Європи (ельстерський гляціал Західної
Європи). Збільшується розчленованість території (до 60 м), на зміну
перемінно-вологому субтропічному клімату прийшов чітковиражений прильодовиковий
із переважанням у ландшафтах ксеротичних степів де домінувало різнотрав’я. Ліси
збереглися в долинах річок. Лубенський час (І5 lb) на початку третього циклу
раннього плейстоцену відповідає бєловежському міжльодовиків’ю (картонський
інтергляціал). Клімат стає знову теплішим (субтропічний) з пререважанням
лісостепу з перемінно-вологими і сухими широколистяними лісами. Глибина
розчленованості досягає 70 м, що однак не призводить до підсилення ерозії.
Тилигульський час (І6 tl) відповідає оському зледенінню Східної Європи
(ельстерський другий гляціал Західної Європи), яке призвело до формування
прильодовикового клімату, але більш теплого та вологого, ніж у приазовський і
особливо в сульський часи. Глибина розчленованості рельєфу перевисила 70 м. У
ландшафтах домінуюче положення зайняли ксеротичні різнотравні степи [36].
У середньому плейстоцені, на відміну від раннього, прильдовикова обстановка
стає більш вираженою, особливо в дніпровський час, суттєво збільшується
розчленованість рельєфу (до 100 м). Він включає в себе завадовсько-дніпровський
і кайдаксько-тясмінський цикли. Завадовський час (ІІ1 zv),
- Киев+380960830922