РОЗДІЛ 2
Становлення земської медичної допомоги сільському населенню губернії у
1865?1872 рр.
2.1. Особливості медичної допомоги населенню у доземський період
Херсонська губернія утворилася 15 травня 1803 р. у результаті переведення
губернського правління з м. Миколаєва до Херсона, заснованого у 1778 р. на
місці військового укріплення, яке існувало ще з 1737 р. Кількість її повітів у
1834 р. досягла шести. У 1865 р. з перенесенням повітового управління із
Бобринця до Єлисаветграда закінчилися адміністративні перетворення у складі
губернії. Крім шести повітів: Херсонського, Олександрійського, Ананьївського,
Єлисаветградського, Одеського і Тираспольського, у губернії налічувалося 18
міст, м. Одеса мало самостійний статус і управлялося Одеським градоначальником,
а м. Миколаїв з передмістям знаходилося у підпорядкуванні Миколаївського
військового губернатора [124, с. 4]. Загальна площа губернії становила 62519,1
кв. верст, з населенням 778 тис. жителів, густота населення 12 осіб на 1 кв.
версту [84]. Переважну більшість населення становили селяни (84,98% ?
зосереджені у повітах) [124, с. 7].
Становлення Херсонської губернії, як адміністративної одиниці, відбувалося за
умов намагань російського уряду проводити наприкінці ХVІІІ ? на початку ХІХ ст.
окремих державних заходів щодо удосконалення медичної допомоги населенню. До
них слід віднести насамперед видання у 1775 р. Закону “Учреждения для
управления губерний Всероссийской империи”, згідно з яким у Російській імперії,
поряд з іншим, запроваджувались перші органи державного управління медичною
справою у містах ? Прикази громадської опіки, а також введення у 1797 р., з
метою децентралізації управління медичною справою медико-адміністративних
органів на місцях ? Лікарських управ, яким Медична Колегія делегувала функції
безпосереднього оперативного управління медичною частиною у межах губернії.
Крім того, Херсонська губернія утворилася через рік після проведення у
Російській імперії державної реформи центральних органів управління ?
скасування Колегій і введення нової форми галузевого управління ? міністерств
(1802 р.), у результаті чого у 1804 р. Медична колегія була ліквідована, а
управління медичною справою передавалося Міністерству внутрішніх справ, у
структурі якого тільки з 1829 р. з’явився Медичний департамент. Відповідно до
Лікарського Статуту (1857 р.) йому підпорядковувалися лікувальні заклади
Приказів, а “…місцевий нагляд за ними покладався на губернські Лікарські
управи” [134, ст. 583, с. 103].
Безумовно, вказані нововведення не могли не позначитися на організації медичної
допомоги у Херсонській губернії, яка з часу її утворення будувалась відповідно
до Положення про Прикази громадської опіки, що поклало початок, як і у всій
Російській імперії, так званій приказній медицині.
У дореформений період прикази відіграли важливу роль у становленні губернської,
міської та повітової медицини, у зв’язку з чим аналіз їх діяльності потребує
детального висвітлення.
Засновані як державні органи громадської опіки на самостійних началах і
незалежно від загальнодержавних джерел фінансування, прикази у обов’язковому
порядку повинні були “…улаштовувати та утримувати: народні школи, сирітські
будинки, лікарні, аптеки, будинки для невиліковно хворих та психічнохворих і
“работные дома”....” [172]. У ст. 308 Положення про Прикази зазначалося також,
якою повинна бути організація цих закладів, зокрема: для “…установлення і
нагляду шпиталів чи лікарень для лікування хворих належить Приказу громадської
опіки намагатися засновувати останні для багатолюдних міст…”, “…за містом, але
близько від річки”, “…не вище міста”, “…на високому місці та свіжому повітрі”,
щоб “…будівля була не тісною й не низькою…” [172, с. 533].
Незважаючи на державну належність і самостійність, прикази були громадськими
організаціями, а не спеціальними урядовими органами. Згідно з Положенням про
Прикази громадської опіки, до їхнього представницького складу входили:
губернатор ? голова, два засідателі верхнього земського суду (із дворян), два
засідателі губернського магістрату (від купецтва і міщан), і два засідателі
верхньої розправи (селяни). Зазначене представництво “потреб і користі” від
усіх станів покликане було внести у справу допомоги бідним громадський елемент
і зацікавленість опікою усіх станів. Щоправда, вказане представництво виявилось
не вибірним і не підзвітним виборцям, що у кінцевому результаті стало одним із
факторів занедбаності діяльності приказів [172, с. 534].
З перших років існування прикази займалися головним чином опікою, а лікування
вважалося справою другорядною. Лікарні приказів (перша в Україні відкрита в
Чернігові у 1786 р.) розраховувалися на надання допомоги обмеженим верстам
населення. У ст. 584 Статуту громадської опіки зазначалося: “В лікарні приказів
приймати хворих і неімущих людей безоплатно; 2) імущих хворих, у тому числі
селян і дворових людей, за помірну плату і тільки тоді, коли є вільні місця”
[134, ст. 584, с. 103]. “Помірна” плата для чиновників, купців, міщан з інших
губерній, поміщицьких селян і служителів становила 7 крб. 50 коп. за місяць
[134,
ст. 585, с. 104]. Існували лікарні на кошти від сплати за лікування переважно з
осіб військового відомства і пожертвування, але навіть ті мізерні асигнування,
які відводилися на їх утримання, за прямим призначенням витрачалися не
повністю, оскільки частина їх спрямовувалась на прибутки безпосередньо приказів
як органів управління [3, арк. 31; 33, арк. 1-26].
Місткість перших лікарень не перевищувала 20 ліжок [1, арк. 18; 2,
арк. 65]. Згодом вона зросла, особливо у губернських містах, які уособлювали
комплекс закладів
- Киев+380960830922