РОЗДІЛ 2
Побут та дозвілля селянства в 1920-ті рр.
2.1. Матеріально-побутові умови життя сільського населення
Після жовтневих подій 1917 р. та громадянської війни народне господарство України було зруйноване, економічні зв'язки порушені. Кредитів на відновлення промисловості західні держави не давали, єдиною точкою опертя, у матеріальному розумінні, для більшовиків залишалось селянство. Але селяни, які складали переважну частину населення країни, не сприйняли комуністичних ідей, що змушувало більшовиків шукати інші виходи з цієї ситуації.
Комуністична ідеологія передбачала колективний спосіб виробництва, особливо це стосувалося сільського господарства. Але на відміну від міських жителів, що в наслідок жовтневих подій 1917 р. втратили лише власні ,,кайдани", селяни отримали земельні наділи за рахунок поділу земель великих землевласників та церкви, що у свою чергу привело до збільшення кількості селян-середняків, та давало можливість збільшувати власні прибутки. На ту пору до когорти бідняків могли належати безземельні селяни, до багатих куркулів ті, хто використовував найману працю, всі інші, які мали якусь землю незалежно від своїх статків, становили прошарок сільських середняків. Але селяни однозначно не погодилися б на створення комун, що передбачали усуспільнення засобів виробництва та землі. Отже, більшовикам необхідно було змінити управління суспільним та господарським життям села, що в свою чергу докорінно змінювало весь побут селян.
Курс більшовицької влади на колективізацію сільського господарства підтверджується в одному з планових документів відділу пропаганди Головполітпросвіти УСРР за 1922 р., у якому йшлося про завдання більшовиків розвивати колективну працю на селі та мислення [12, арк. 41].
Але на шляху до трансформації більшовиками сільського побуту було багато перепон, серед яких і релігія. Український народ завжди відзначався своєю набожністю, а сільський побут формувався згідно усталених норм, що відповідали церковним канонам. До колективізації священик був однією з найавторитетніших постатей серед сільського населення. До нього йшли селяни, якщо виникала необхідність у різних ритуальних послугах: він давав імена дітям, хрестив їх, здійснював обряди поховання та одруження тощо. За всі ці послуги священик отримував певну винагороду, яка в основному носила символічний характер. Священнослужитель мав вплив на персональну поведінку селян аж до відлучення від церкви або погрози цього.
З метою послаблення авторитету церкви серед селян, більшовики намагалися різними способами заплямувати релігію. Саме тому ворогами радянської влади були визнані ,,служителі культу". Більшовицькі агітатори намагалися втлумачити селянам, що релігія "густою павутиною" оповила їх життя і побут, зробила слугами експлуататорського класу. Але найбільше невлаштовувало більшовиків те, що церква відстоювала селянські традиції, наслідувати християнські звичаї, які передавалися з покоління в покоління, а отже, відкидала все те, що нав'язувала комуністична ідеологія. Це стосувалося і побудови житла, і ведення господарства, і роботи в полі тощо. Селянські погляди на традиційне життя і побут відобразилися у народній мудрості: "Не ми встановили, не нам і міняти", "Як жили діди та прадіди, так і нам жити веліли", "Як батьки й діди, так і ми". "Батьки й діди наші не знали цього, а жили не гірше за нас" [187, с. 32-33]. Церква підтримувала такі настрої селян, що перешкоджало більшовицьким соціалістичним перетворенням на селі.
Перебравши владу до своїх рук, компартійні керівники вдалися до рішучих заходів у боротьбі з церквою. Після жовтневого перевороту, вже першими декретами нова влада позбавили церкву економічної могутності, яку вона мала раніше [239, с. 3]. 23 січня 1918 р. був опублікований декрет "Про свободу совісті, церковні та релігійні товариства". Але у збірнику урядових документів він має вже іншу назву "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви". Серед віруючих та духовенства декрет викликав неоднозначну реакцію, оскільки він не дав чітких відповідей на багато запитань [239, с.10]. Прикладом обмеження впливу церкви на громаду був обіжник НКВС №154 за 1925 р., згідно якого церковний шлюб ставав лише певним релігійним обрядом приватного характеру [35, арк. 70].
Розгортаючи антирелігійні кампанії, партійні організації використовували різні причини для обґрунтування антицерковних дій, зокрема, вживання селянами алкоголю у дні релігійних свят. Наприклад, Д. Ігнатюк у своїй статті пов'язує збільшення вживання спиртних напоїв, антисоціальних проявів у селі з релігійними та народними святами [73, с.17-18]. Водночас замовчує факт, що радянська влада спонукала збільшення виробництва алкогольних виробів, які приносили значний прибуток для держави диктатури пролетаріату. З цією метою в 1923 р. була введена державна монополія на виробництво алкоголю.
У антирелігійній пропаганді церква звинувачувалась у поширенні через церковні ритуали (контакти прихожан з іконами, святими книгами) таких масових захворювань як віспа, малярія [53, с.18-19].
Отже, основними напрямками антирелігійної боротьби проголошувалися науково-просвітницька та атеїстична робота. Так, наприклад, на загальних зборах артілі ,,Культурна нива" села Крутий Берег, Полтавської округи дні Великодня ухвалили вважати робочими днями. У такий спосіб намагалися селянам довести, що бога немає і за роботу в святкові дні ніхто їх не покарає. На думку більшовиків, пролетаріату не потрібна віра, так як вона лише відволікає його увагу від реальних завдань перебудови суспільства на нових комуністичних засадах [23, арк. 97].
На восьмому з'їзді РКП(б), що проходив 18-23 березня 1919 р. у Москві, було зазначено щодо релігії РКП(б) не задовольниться декретованим відділенням церкви від держави та школи від церкви.
РКП(б) керується переконаннями, що лише здійснення планомірної та свідомої роботи поведе за собою повне відмирання релігійних забобон. Партія прагне до цілковитого зруйнування зв'язку між