розділ 2.2.) можна додати, що він займає вищу сходинку в ієрархії підзаконних актів: це офіційний акт-документ глави держави, що встановлює, змінює або скасовує правові норми з метою конкретизації, деталізації врегульованих законом суспільних відносин та займає вищу сходинку в ієрархії підзаконних актів, забезпечуваних державою.
Зазначимо, що в президентсько-парламентських республіках президент часто видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до компетенції уряду, насамперед економічних, нормативно-правові акти уряду приймаються на виконання указів президента, а не закону. На цьому, зокрема, наголошують російські дослідники [196, c. 51]. В Україні, після переходу до парламентсько-президентської форми правління, загальна кількість постанов Кабінету Міністрів, які видаються на виконання указів Президента, значно знизилась. Так, при президентсько-парламентській формі правління у 2003 р. часткова доля постанов Уряду, виданих на виконання указів глави української держави складала 3,4 % від загальної кількості постанов. Відповідно у 2004 р. - 2,4 %. При парламентсько-президентській республіці у 2005 р. - 3,1 %, 2006 р. - 1,8 % від загальної кількості постанов.
З іншого боку кількість постанов Кабінету прийнятих на виконання законів постійно зростає: у 2003 р. - 17,07 %, 2004 р. 19,83 %, 2005 р. - 28,4%, 2006 р. - 31 % від загальної кількості постанов уряду.
Цікаво, що уряд може впливати на підготовку нормативних актів президента. Так, в Україні проекти указів і розпоряджень, згідно з "Положенням про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України", готують і вносять Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції, Рада Міністрів Республіки Крим [105].
Порядок підготовки і подання проектів актів Президента України Кабінетом Міністрів визначається Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України [197]. Він передбачає, що проекти актів Президента України, які подаються Кабінетом Міністрів, готуються за дорученням Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра, Віце-прем'єр-міністра, центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим. Схвалений Кабінетом Міністрів проект акта Президента України візується Прем'єр-міністром і подається для розгляду Президентові України разом із: а) супровідним листом за підписом Прем'єр-міністра, в якому повідомляється про схвалення проекту акта на засіданні Кабінету Міністрів; б) пояснювальною запискою до проекту акта (за підписом керівника органу, що його розробляв), у разі потреби - з інформаційно-довідковими матеріалами, обсягом не більше ніж 5 аркушів; в) списком посадових осіб, які його завізували, підписаним керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів; г) порівняльною таблицею (у разі подання проекту акта про внесення змін до чинного акта), завізованою керівником відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрі [105]. Таким чином, органи виконавчої влади шляхом підготовки проектів актів Президента України можуть визначати політику глави держави з найбільш важливих питань.
Слід зазначити, що уряд в деяких республіках зі змішаною формою правління крім підзаконних актів має право видавати акти, що мають силу закону. Наприклад, таке право було делеговане Кабінету Міністрів України Верховною Радою України Законом України "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання" [198]. Ухвалення декретів здійснювалося під постійним парламентським контролем, який полягав у тому, що, по-перше, законодавчо було визначено сферу делегованих повноважень Кабінету Міністрів України. До неї включалися відносини власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення. По-друге, після підписання декрету Прем'єр-міністром України, він передавався до Верховної Ради України і набував чинності після десяти днів з моменту його опублікування, якщо протягом десяти днів з дня одержання декрету Верховна Рада України не накладала на нього вето. І, по-третє, Верховна Рада України залишала за собою право скасовувати законом декрети Кабінету Міністрів або окремі їх положення, якщо вони суперечили Конституції України, в тому числі і після закінчення терміну здійснення ним делегованих повноважень.
Отже, особлива природа декретів Кабінету Міністрів України полягала в тому, що, з одного боку, в них встановлювались загальнообов'язкові правові норми, вони могли зупиняти дію конкретних законодавчих актів або вносити до них зміни і доповнення, а з іншого - сила закону їм надавалась лише після наступного схвалення парламентом [40, c. 267].
Частина таких декретів досі є чинними в Україні, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [199]. В цей декрет законами України було внесено вісім поправок, остання з яких у 2003 р.
На сьогоднішній день можливість делегування уряду повноважень з видання актів, що мають силу закону, передбачена основними законами Португалії, Франції, Румунії. Зауважимо, що у Франції ордонанси, які видаються у зв'язку з делегуванням парламентом права видавати акти законодавчого характеру, є сумісними актами президента та уряду. Це обумовлено тим, що, відповідно до ст. 13 Конституції Франції, Президент Республіки підписує ордонанси та декрети, прийняті Радою Міністрів [82, c. 668]. Як зазначив М.А. Крутоголов: "з підписання цей акт перетворився в одну з важливіших прерогатив глави держави, став одним з інструментів його особистої влади" [14, c. 169]. Дійсно нормативна влада уряду, що здійснюється за допомогою ордонансів та декретів, перейшла на практиці до рук президента, і передбачене Конституцією "підписання" ордонансів і декретів, прийнятих Радою міністрів,
- Киев+380960830922