РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, СУБ'ЄКТАМИ ЯКИХ ПРОПОНУЄТЬСЯ ЮРИДИЧНА ОСОБА
2.1. Попереднє розслідування як стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, суб'єктами яких пропонується юридична особа
Адміністративна відповідальність юридичних осіб є різновидом адміністративно-деліктних відносин, розвиток яких обумовлений необхідністю одночасного існування матеріальних і процесуальних адміністративно-правових норм.
Властивістю адміністративно-процесуальної норми, зазначає В.Д. Сорокін, є її процедурна сутність, що визначає яким чином, у якому порядку права та обов'язки суб'єктів права можуть або повинні бути реалізовані [108, 18]. Тобто адміністративно-процесуальні норми мають службове призначення що до матеріальних адміністративно-правових норм і використовуються лише тоді, коли виникає необхідність у реалізації останніх.
Процесуальні адміністративно-правові норми повинні розглядатися як правила загального характеру, що встановлені та санкціоновані державою, бо вони, як і ніші правові норми, наділені такою загальною властивістю, як юридична природа [109, 106]. Якщо функції матеріальних норм полягають у безпосередній регламентації поведінки суб'єктів правовідносин і становлять зміст правового регулювання, то функції процесуальних норм сприяють досягненню результату, який має на меті матеріальна норма.
Слід зазначити, що такий результат на сучасному етапі розвитку правової системи України не завжди досягається, бо процесуальний механізм реалізації матеріальних норм окремих галузей права не є достатньо розробленим. Зазначене, перш за все, стосується адміністративно-деліктного законодавства України аналіз якого свідчить про те, що воно не є цілісною системою в якій матеріальні норми належним чином забезпечені відповідними процесуальними нормами. Яскравим прикладом такого становища є система законодавчих актів, у яких процесуальні гарантії притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності або взагалі невизначені, або нормативні засади адміністративно-деліктного провадження обумовлені лише визначенням матеріальних підстав адміністративної відповідальності вказаних суб'єктів у окремих сферах державного управління.
Перешкодою на шляху забезпечення дієвим процесуальним механізмом реалізації матеріальних норм інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, на наш погляд, стало прийняття в 1961 році Указу Президії Верховної Ради УРСР "Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" [4], який пріоритети в дослідженнях адміністративістів змістив на розробку проблем адміністративно-деліктних відносин за участю фізичних осіб.
На той час такий підхід законодавця може й був виправданим, однак законодавча практика сучасного періоду, яка йде шляхом визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності, вимагає відповідних науково обґрунтованих пропозицій щодо розробки процесуального забезпечення матеріальних норм інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб.
Перший крок до проведення кодифікації процесуальних норм інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб зробили розробники проекту Концепції реформи адміністративного права України [43, 40]. Саме вони запропонували прийняти новий КУпАП, у якому провадженню в справах про адміністративні проступки передбачається присвятити спеціальну частину, що врахує також і особливості притягнення до адміністративної відповідальності вказаних суб'єктів.
Вважаємо, що розробка процесуальної частини нового КУпАП повинна відбуватися з урахуванням конституційного принципу рівності всіх суб'єктів права власності перед законом (ч. 4 ст. 13 Конституції України), що надасть змогу визначити рівні гарантії захисту прав та свобод для фізичних і юридичних осіб при притягненні їх до адміністративної відповідальності.
Аналізуючи адміністративно-деліктне законодавство правники відзначають, що порядок застосування адміністративних стягнень, як щодо фізичних, так і щодо юридичних осіб має багато спільних моментів [110, 130], а адміністративно-деліктні провадження схожі за будовою, оскільки мають аналогічні стадії та етапи [111, 490]. Ураховуючи зазначене, слід також погодитися й з думкою А.Т. Комзюка про те, що одним із заходів, який також дозволив би визначити рівні гарантії для фізичних і юридичних осіб у адміністративно-деліктному провадженні могла б бути розробка схожих процедур такого провадження для зазначених суб'єктів. З метою систематизації всього адміністративно-деліктного законодавства такі процедури правник пропонує передбачити саме в новому КУпАП, а інші нормативні акти, на його погляд, можуть встановлювати лише певні особливості їх реалізації в тих чи інших сферах, та й то за умови, що ці особливості не можна буде передбачити в ньому [112, 621-623].
Потреба у визначенні в єдиному кодифікованому акті процедур провадження в справах про адміністративні правопорушення, вчинених юридичними особами, була обумовлена також неоднозначним застосуванням господарськими судами та іншими органами державної влади норм чинного КУпАП і Конституції України. Так, окремі господарські суди при розгляді спорів про відповідальність юридичних осіб за порушення норм валютного, податкового та іншого законодавства у випадках, коли законодавством не було визначено порядку її застосування, керувалися нормативними положеннями чинного КУпАП і радили це робити іншим державним органам.
Однак, Конституційний Суд України відповідним рішенням указану практику визнав як такою, що не відповідає діючому законодавству та звернув увагу Верховної Ради України на те, що зазначене питання повинне бути вирішене в найкоротший термін відповідно до положень Конституції України [113].
Така позиція Конституційного Суду України, на нашу думку, сприяла більш негативним ніж п