РОЗДІЛ 2
Типологія сеймиків і засади їх функціонування
2.1. Організація сеймиків
До сьогодні в історичній науці остаточно не відомо чіткої дати зародження
сеймиків. Процес їх становлення був довгим і водночас насиченим багатьма
подіями не лише у самій Польщі, а й у сусідніх із нею державами. Власне
польська історіографія дотримується доволі розмитих термінів, проте наголошує
на основних історичних подіях, що, головним чином, і вплинули на зародження
органів самоуправління – сеймиків.
Генеза шляхетських зібрань сягає ще XIII ст., коли Польща переживала феодальну
роздробленість. У кожному удільному князівстві існували свої з’їзди. У них
могли брати участь спочатку лише повнолітні особи, а згодом таке представництво
модифікувалося в участь лише заслужених, авторитетних і привілейованих. Як
правило, вони об’єднували високих диґнітаріїв і світських можновладців. Як і в
багатьох сусідніх державах, у Польщі такі зібрання називали вічем. Зазвичай,
віча займалися тими справами, які їм делегував монарх. Щоправда, на окремих
землях, де рицарство отримало земські привілеї, князі для вирішення визначених
питань вже зобов’язувалися скликати віче. На таких вічах удільні князі із
кількома диґнітаріями реалізовували судову владу. На глибоке переконання
дослідників історії сейму Речі Посполитої, у вічах спостерігалися певні
атрибути майбутніх шляхетських зібрань [192, 28]. У середньовіччі вічу як
невід’ємному атрибуту звичаєвого права довіряли, і часто, особливо у критичних
політичних ситуаціях, до нього зверталися. До речі, через декілька століть у
інструкціях шляхти загалом і волинської зокрема, вирішуючи кризу
престолонаслідування за життя Яна Казимира Вази, вміщувалися рішучі апеляції до
звичаїв і стародавніх привілеїв [74, 92-94].
Зміни цього укладу відбулися після об’єднання Польського королівства. Зникли
удільні князівства й утворилися земські уряди, які отримали повноваження для
самоуправління на місцях у двох аспектах. По-перше, на визначеній території
сформувався вищий суд, а по-друге – утворилася пани-рада, що опікувалася
земською адміністрацією і локальним праводавством. Ще у першій половині XV ст.
бували випадки, коли пани-рада приймала ухвали, що стосувалися усього
зем’янства. Однак поступовий ріст значення шляхетського загалу (рицарства)
змушував панів-рад залучати рицарство до локального управління. Так, від кінця
XIV ст. сформувалися зібрання, у яких, крім вищих можновладців, брало участь
рицарство даної землі. Цей новий орган для розрізнення з вічем став називатися
земським сеймиком [192, 28-29; 141, 18].
Поділ віча на вічовий суд і на земський сеймик закінчився на межі XIV – XV ст.
Від початку XV ст. сеймики функціонували вже в усіх землях Великопольщі і
Малопольщі. На цих з’їздах почали вирізнятися дві групи учасників:
пани-диґнітарії і зем’яни (т.зв. шляхетський загал і рицарство). Хоч частим
було те, що шляхетський загал противився тим рішенням, які лобіювали
пани-диґнітарії і можновладці, але, як правило, вони доходили згоди між собою.
Це пояснювалося походженням цих двох груп із однієї верстви – шляхти.
Спочатку сеймики більше займалися політичними і адміністративними справами і до
середини XV ст., за винятком 1404 і 1441 рр., коли висловили згоду на стягнення
податків, не зверталися до податкових справ [192, 30]. Початок зацікавлення
податковими справами поклав Кошицький привілей 1374 р., що звільняв шляхту від
будь-яких обтяжень з боку королівської влади. Однак, тоді привілейована верства
мала сплачувати 2 гроши від лану орної землі на рік. Подібний привілей отримало
й духовенство у 1381 р. із тією різницею, що монастирі мали сплачувати по 4
гроши з лану. Відтоді будь-які відступи від політики звільнення від податків
вимагали згоди привілейованого стану.
Значна роль на сеймиках відводилась диґнітаріям. Вони повністю монополізували
судівництво, яким тоді лише почали опікуватися сеймики. На сеймиках
розглядалися різноманітні питання не за участю шляхетського загалу, а лише за
його присутності. Саме пани-диґнітарії розглядали важкі і заплутані справи, які
направляли сеймикові земські і ґродські суди. Судові функції зміцнювали позиції
панів. Натомість, участь у сеймикових засіданнях, на яких приймалися ухвали
праводавчого (адміністративного чи політичного) характеру, зміцнювали позиції
середньої шляхти. Праводавчі сеймикові ухвали, що називалися лявдами,
вписувалися у судові книги тієї місцевості, у якій збиралися сеймики [192,
31].
У будь-якому випадку, процес зародження управлінських станових органів був
пов’язаний із зростанням значення привілейованого стану, зокрема шляхти,
стосовно монарха. Поступки з боку короля були пов’язані із багатьма, часто
політичними, факторами. Вони втілювалися у вигляді видання різноманітних
постанов і привілеїв, що один за одним діставалися із рук монарха і, з часом,
не лише підтверджувались, а й доповнювались іншими, які з одного боку
обмежували владу короля, а з іншого – утверджували стан васалів.
Навіть до сьогодні серед дослідників існує протиріччя, коли ж все-таки
розпочалося формування привілейованої верстви, включаючи не лише магнатів, а й
шляхту у Польщі. З одного боку, вперше певні зобов’язання щодо шляхти підписав
король Людовик Угорський (1370-1382) Про це відомо із Кошицького привілею 1374
р., згідно з яким монарх зобов’язувався не давати у вічне володіння замків
жодному князеві або ж особі княжого роду [104, 109]. З іншого боку, не можна не
згадати скликання шляхти на земські з’їзди для ухвалення стягнень, щоб викупити
Добжинську землю у хрестоносців у 1404 р. Як стверджує Войцех Крєґзайзен,
польські дослідники роблять сп
- Киев+380960830922