Вы здесь

Організація Чорноморського економічного співробітництва як особливий суб'єкт міжнародного права.

Автор: 
Ліпкан Ігор Анатолійович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U001779
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ОЧЕС
2.1. Правовий механізм ОЧЕС
На наш погляд, окремо слід зазначити, що правовий механізм ОЧЕС не обмежується лише міжнародно-правовими актами, ухваленими після остаточного оформлення Організації Чорноморського економічного співробітництва як міжнародної організації у 1998 році.
Міжнародні документи декларативного та рекомендаційного характеру (декларації самітів держав Чорноморського регіону), що укладалися в рамках співробітництва держав Чорноморського регіону з 1992 р. теж відіграють важливу роль.
Саме в зазначених міжнародно-правових актах подавалося початкове бачення цілей та принципів діяльності майбутньої організації її потенційними державами-засновницями.
Саме в Деклараціях самітів Чорноморських держав окреслювалося коло питань, вирішення яких входитиме в безпосередню компетенцію органів майбутньої ОЧЕС. Крім цього, державами були зроблені перші спроби окреслення її предметної, юрисдикційної та дорозумілої компетенції. Також декларації містили положення, що конкретизували умови членства в ОЧЕС тощо.
Загальне правове регулювання діяльності Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), на наше переконання, в цілому забезпечують такі міжнародно-правові акти:
1) Стамбульська Декларація Чорноморського економічного співробітництва 1992 р.[215]; 2) Босфорська заява 1992 р.[218]; 3) Декларація про створення Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва 1993 р.[122]; 4) Московська Декларація глав держав та урядів країн-учасниць Чорноморського економічного співробітництва 1996 р.[157]; 4) Договір щодо обміну правовими знаннями між парламентами країн-членів Парламентської Асамблеї Чорноморського економічного співробітництва 1996 p.; 5) Декларація щодо створення зони вільної торгівлі в рамках ЧЕС 1997 р.[134]; 6) Декларація Ялтинського саміту 1998 р.[231]; Статут Організації Чорноморського економічного співробітництва 1998 р.[67];8) Декларація Стамбульського саміту 1999 р. [145]; 9) Протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського економічного співробітництва 1999 р.[82]; 10) Угода про штаб-квартиру між Організацією Чорноморського економічного співробітництва та Турецькою Республікою 2000 р.[136]; 11) Декларація "Дивлячись поза межі десятиріччя співробітництва і прогресу" 2002 р. [144] тощо; а також правові акти, укладені державами-учасницями ЧЕС у певних сферах співробітництва: 12) Стамбульська "Декларація намірів про створення зони вільної торгівлі" 1997 р.[13]; 13) Меморандум взаєморозуміння щодо діяльності у сфері виробництва електроенергії 1998 р. [220]; 14) Декларація "Малі та середні підприємства на початку ХХІ-го століття" 2001 р.[121]; 15) Меморандум про взаєморозуміння у сфері сприяння вантажним автоперевезенням у регіоні ЧЕС 2002 р. [219] тощо.
Формально, Чорноморське Економічне Співробітництво було започатковане 25 червня 1992 p., коли політичні лідери 11 країн (Албанії, Вірменії, Азербайджану, Болгарії, Грузії, Греції, Молдови, Румунії, Росії, Туреччини та України) на Стамбульському саміті підписали Декларацію Чорноморського економічного співробітництва [215] (надалі - Декларація 1992 або Стамбульська Декларація 1992).
У зазначеній Декларації 1992 держави-учасниці висловили побажання та готовність використовувати усі можливі засоби та нагоди для розвитку більш широкої співпраці, дотримуючись принципів, закріплених у Гельсінському Заключному Акті та подальших рішеннях Організації з Безпеки та Співробітництва у Європі (ОБСЄ), а також із дотриманням загальновизнаних принципів міжнародного права (пар. 1, 9 Декларації 1992) [121].
Декларація 1992 також окреслила основні пріоритети та рекомендації щодо економічної співпраці, а також виділила окремі напрямки співробітництва у сферах розвитку транспортної інфраструктури, телекомунікацій, енергетики, статистичної бази даних, стандартизації та метрології, енергетичного сектору, туризму та сільського господарства, ветеринарного сектору та сфери санітарного захисту, охорони здоров'я та фармацевтики, науки та розвитку технологій тощо (параграф 13 Декларації 1992)[102; 215].
Іншим важливим документом, що став правовою основою Чорноморського економічного співробітництва, стала Босфорська заява, підписана також 25 червня 1992 року [218].
Зазначені міжнародно-правові документи фактично заклали правову базу нової регіональної організації та визначили її цілі [220]. Зокрема, основною метою діяльності держав у рамках Чорноморського економічного співробітництва повинно було стати створення усіх необхідних передумов для взаємовигідного процвітання держав регіону:
1) у документах визнавалося, що економічна співпраця повинна базуватися на принципах вільної ринкової економіки та підтримувати загальновизнані цінності, такі як добросусідське ставлення держав одна до одної, демократичність, повага та захист прав і свобод людини (пар. 2, 8 Декларації 1992) [215];
2) крім того, у документах містилося зобов'язання держав-учасниць співробітництва (незважаючи на серйозні конфлікти та небезпеки, з якими вони зіштовхуються на шляху політичної та економічної трансформації) у своїх діях послідовно утримуватися від застосування насильства, агресії, правопорушень, терористичних актів, а також усіма можливими способами заохочувати мирне розв'язання спорів (Босфорська заява 1992 р.)[120, c. 25; 218];
3) держави-учасниці висловлювали побажання перетворити Чорноморський регіон у простір миру, свободи та стабільності, що мало б стимулювати перебіг євроінтеграційних процесів та розвиток структур Європейської інтеграції (пар. 8 Декларації 1992 та Босфорська заява 1992 р.)[215; 217; 218].
Хоча і передбачалося, що з підписанням зазначених документів почнеться нова ера взаємовідносин Чорноморських держав, виявилося, що практична сторона співробітництва є складнішою, ніж передбачалося. Перш за все, слід зазначити, що форм