РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ОСНОВИ ФРАНЦУЗЬКО-НІМЕЦЬКОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
2.1. П'ята республіка і закріплення концепції особливих відносин Парижа і Бонна.
Впродовж більшої частини нової історії франко-німецький антагонізм, так звана "традиційна ворожнеча" між двома народами, не давав спокою Європі та всьому світу. Політична історія відносин двох народів до 1945 р. надзвичайно багата конфліктами, які перманентно тривали між ними починаючи з XVI століття. Найбільш відомими є Тридцятирічна війна 1618-1648 рр., війни Австрії та Пруссії проти Наполеона І, франко-прусська війна 1870-71 рр. Але найбільш трагічними і масштабними стали два останніх конфлікти - Перша і Друга світові війни, з яких Франція і Німеччина вийшли з істотними людськими жертвами і матеріальними втратами, хоча і у різному статусі. Гітлерівський уряд підписав акт про остаточну капітуляцію і країну окупували війська союзників, серед яких була і Франція, яка за рахунок американської та англійської зон теж отримала окупаційну зону відповідальності.
З Другої світової війни справжніми переможцями вийшли тільки дві держави - США та СРСР. Відповідно центр прийняття рішень з питань світової політики змістився у Вашингтон і Москву, що з одного боку означало кінець євроцентристської моделі, а з іншого - поділ світу на два протилежні полюси. Перші післявоєнні роки чітко продемонстрували, що політичні цілі двох наддержав щодо Німеччини все більше різняться між собою. У 1946-1947 рр. актуалізація політико-системних суперечностей значно погіршила відносини між Радянським Союзом і західними союзниками. Особливо гострі дебати велися навколо "німецького питання": підготовка мирного договору, організація політичної та економічної системи Німеччини, вирішення репараційних і територіальних проблем тощо. Зокрема, Франція у перші повоєнні роки займала радикальну позицію в питаннях майбутнього устрою Німеччини. На першій сесії Ради міністрів закордонних справ у Лондоні у вересні - жовтні 1945 р. і другій сесії в Парижі у квітні - червні 1946 р. французька делегація добивалася зменшення території Німеччини за рахунок відділення Рейнської області, Руру й Саару. Ці пропозиції не були підтримані. США й Велика Британія вважали ресурси Руру й Рейнської зони основою економічного відновлення Західної Європи й заперечували їх односторонню орієнтацію на Францію.
Французьке керівництво вважало, що його інтереси недостатньо враховуються в німецькому врегулюванні, і розглядало економічне відновлення Німеччини як стратегічну загрозу для своєї країни. Після укладання Брюссельського пакту і створення НАТО, а також обіцянок президента США Г.Трумена продовжити перебування американських військ у Німеччині рівень відчуття небезпеки у Франції зменшився.
Водночас Франція очікувала надходження американської економічної допомоги за "планом Маршалла". Крім того, після створення Бізонії, у межах якої опинився Рурський вугільний басейн, французька сторона стала одержувати менше рурського вугілля, оскільки французи не мали права голосу при розподілі вугільних поставок. В цих умовах США й Британія запропонували створити для управління Руром міжнародний контрольний орган за участю Франції, але без Радянського Союзу. В обмін на це французьке керівництво мало погодитися на приєднання своєї окупаційної зони до Бізонії і створення Тризонії.
У лютому - березні й квітні - червні 1948 р. у Лондоні пройшли зустрічі представників США, Британії, Франції, а також Бельгії, Нідерландів і Люксембургу для узгодження їхніх позицій у німецькому питанні. Міжнародна обстановка під час секретних переговорів у Лондоні була складною, але 1 червня 1948 р. домовленості шести країн по Німеччині були підписані. По-перше, був створений Міжнародний контрольний орган Руру, по-друге, шість країн погодилися з участю Німеччини в "плані Маршалла" і її вступом в Організацію європейського економічного співробітництва, по-третє, сторони погодилися сприяти інтеграції французького сектора окупації з Бізонією (офіційно їхнє злиття в Тризонію відбулося в липні 1948 р.), по-четверте, для вирішення поточних питань управління західними окупаційними секторами Німеччини була сформована Союзна рада військової безпеки (Allied Military Security Board).
В умовах загострення суперечностей між США і СРСР французька та західнонімецька еліта суттєво зблизили власні зовнішньополітичні позиції і більш ретельно підійшли до завдання усунення першопричин "традиційної ворожнечі". Адже після Другої світової війни основні зовнішньополітичні цілі двох країн вже не носили антагоністичний характер: французька зовнішня політика прагнула зберегти активну присутність на міжнародній арені, у той час як Німеччина намагалася стати рівноправним партнером західних союзників та відновити цілісність держави114.
Особливістю французько-німецького зближення стало те, що воно реалізовувалося в рамках широко обговорюваної у той час ідеї єднання Європи. Так одним з перших ідею створення "Сполучених Штатів Європи" висловив Уїнстон Черчілль у своєму виступі в цюріхському університеті у вересні 1946 р. Першим кроком до цього мало стати утворення Ради Європи. Черчілль висловлювався за союз усіх європейських країн під керівництвом Франції та Німеччини, застерігаючи водночас, що його країна не інтегруватиметься у цей союз, а візьме на себе роль спостерігача115.
Слід зазначити, що вже в міжвоєнний період в обох країнах висловлювалися думки щодо французько-німецького зближення. Зокрема, Арістід Бріан (1862 - 1932) французький політик, який з 1906 року аж 10 разів виконував функції прем'єра і 15 разів міністра закордонних справ, підтримував концепцію федеративної Європи, в рамках якої суверенні держави були б об'єднані перш за все економічним союзом, передусім Франція і Німеччина. 5 вересня 1929 року в Женеві на десятих зборах Ліги Націй Бріан сказав: "Думаю, що між народами, які є географічно об'єднані так, як народи Європи, повинен існувати федеративний зв'язок; ці нар