РОЗДІЛ 2.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРИ НАПРАВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ДО СУДУ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ
ПИТАННЯ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ОСОБИ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ЗВ’ЯЗКУ З
ДІЙОВИМ КАЯТТЯМ
2.1. Порядок закінчення досудового слідства винесенням постанови про
направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого
від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям
Завершальний етап досудового розслідування, на якому підбиваються його
підсумки, остаточно формулюється і виражається в процесуальних документах
внутрішнє переконання слідчого по кожній з обставин справи, по кожному
зібраному доказу, виявляються упущення і протиріччя в їхній сукупності, без
сумніву, являє собою найважливішу частину досудового розслідування. Має рацію
Г.М. Міньковський зазначаючи, що найсуворіше дотримання встановленого порядку
завершення попереднього розслідування, сумлінне виконання всіх вимог, що
регулюють зміст і направленість відповідних процесуальних дій, представляє
собою необхідну вимогу переходу кримінального процесу в наступні його стадії і
гарантію встановлення об’єктивної істини у кожній справі, є важливим засобом
боротьби з проявами тенденційності в розслідуванні [157, 50].
Рішення про закінчення досудового слідства є процесуальним рішенням слідчого.
Як зазначає А.Я. Дубинський, механізм прийняття слідчим процесуального рішення
в найзагальнішому вигляді можна розглядати як переробку ним нормативної і
доказової інформації, формування його ставлення до фактичних обставин діяння,
що досліджується в цілях вчинення процесуальних дій, які витікають з вимог
закону [158, 20].
Закінчення досудового слідства – важливий етап провадження в кримінальній
справі, оскільки у рамках цієї діяльності аналізуються й оцінюються зібрані по
справі докази, підбивається підсумок усьому розслідуванню, реалізується
процесуальне рішення про подальший рух справи [159, 176 - 177].
Важливість цього етапу провадження в кримінальній справі крім усього полягає в
тому, що неповно, односторонньо проведене досудове розслідування, якщо слідчий
не використав усі наявні у його розпорядженні можливості збирання, закріплення,
перевірки і оцінки доказів призведе до того, що судовий розгляд не матиме
необхідної бази для вирішення справи по суті. Прогалини досудового
розслідування не завжди можна заповнити в процесі судового розгляду [160, 7].
Закінчення досудового слідства характеризується тим, що слідчим завершується
провадження у справі слідчих дій, надається можливість зацікавленим особам
ознайомитися з матеріалами справи (ст.ст. 217, 218 КПК).
Закінченим досудове слідство слід уважати тоді, коли вирішено всі його
завдання; у повному обсязі досліджено всі обставини, які належать до предмета
доказування, установлено об’єктивну істину у справі, виявлено та вжито заходів
щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину; вжито всіх
передбачених законом заходів до захисту прав і законних інтересів громадян та
юридичних осіб, забезпечено правильне застосування закону.
У науковій літературі було висловлено думку, що встановити істину може тільки
суд, а висновки слідчого є не достовірними, а ймовірними [161, 108]. Дана точка
зору є спірною і вважаємо обґрунтовано була піддана критиці. “Безперечно, що
відшукання істини є метою не тільки суду, а й слідчих органів”, справедливо
стверджує Ю.В. Кореневський [162, 6]. Установлення об’єктивної істини є
основним завданням як судового розгляду, так і досудового слідства і дізнання,
зазначають В.М. Тертишник і С.В. Слинько [163, 4]. Слід погодитися і з
М.П. Митрохіним, на думку якого завдання і цілі органів розслідування і суду
одні і ті ж – установити об’єктивну істину, та не може існувати одна істина для
слідчого, а інша – для суду [164, 19 - 20]. Схожу позицію щодо цього займає
В.А. Стремовський, який вважає, що автори такого погляду виходили з
неправильної думки про різницю між істиною, яка встановлюється слідчим, і
істиною, якої досягає суд, тобто з наявності двох істин. Такий погляд, на його
думку, є помилковим із ряду міркувань. По-перше, не може бути, щоб існувала
одна істина для слідчого і прокурора, а інша – для суду. Істина може бути
тільки одна. По-друге, є помилкою стверджувати про те, що на досудовому
слідстві встановлюється лише вірогідна винність обвинуваченого. По-третє,
імовірність висновку про винність передбачає можливість і іншого рішення, а у
зв’язку з цим не точно, що імовірність – це теж істина. Зрештою, насамкінець,
неправильним є твердження, що слідчий вправі направити справу до суду за
наявності сумнівів у винності обвинуваченого, оскільки в подібній ситуації
кримінальна справа підлягає закриттю, а не направляється до суду [165, 44 -
45].
З правильністю визначення принципу об’єктивної істини не погоджується
А.П. Гуляєв, який переконаний, що більш вдалою назвою принципу кримінального
процесу є всебічність, повнота і об’єктивність дослідження обставин справи.
Об’єктивна істина, на думку автора, це кінцева мета функції дослідження
обставин справи. Далі А.П. Гуляєв розмірковує таким чином. Поняття “об’єктивна
істина” характеризує певне явище, а саме: відповідність досягнутого знання
об’єктивній дійсності. Але воно не характеризує спосіб досягнення даної мети,
спосіб дій дослідника. Між тим принципи процесу характеризують спосіб дій. У
зв’язку з цим правильніше розглядати як принцип вимогу всебічності, повноти і
об’єктивності дослідження обставин справи. Зрештою, автор указує, що
співвідношення даних понять – це співвідношення мети і шляху її досягнення
[144, 63 - 64].
Дана точка зору має право на своє
- Киев+380960830922