Ккязівська влада і проблеми державотворення в Україні: удільний період (XII - XIV ст.).

РОЗДІЛ 2
ЗМІНИ У СУСПІЛЬНОМУ Й ДЕРЖАВНОМУ ЖИТТІ ДАВНЬОРУСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА УДІЛЬНОЇ
ДОБИ
2.1. Зрушення в соціально-економічному житті
Оскільки значним змінам у політичному і соціальному житті різних верств
населення феодальної доби завжди передували зміни економічні, то спробуємо
виявити економічні чинники, що призвели до значних змін у політичному і
державному житті Київської Русі, тобто до так званої удільної доби. 3 цьго
приводу наведемо зауваження О.П.Толочка: "Та, як не дивно, у численій
літературі, присвяченій XII -ХІІІ ст., ми не знайдемо праці, або навіть думки
про те, які ж саме економічні процеси обумовили перехід до роздроблення" [193,
с. 29].
Як свідчать археологічні дослідження, східнослов'янські племена ще з давніх
часів займалися переважно землеробством та скотарством, пропорція між якими
різнилася в залежності від ландшафтного та геогра­фічного розташування регіону.
Значну роль відігравали полювання і ри­бальство, але переважно в тих районах,
де існували найбільш сприятливі умови щодо їх розвитку. На думку В.В.Мавродіна,
"мисливство та ри­бальство, особливо останнє, мали дуже істотне значення" [194,
с. 86]. Саме землеробство і скотарство в поєднанні з мисливством та
рибальст­вом і складали економічну базу, на якій будувалася Давньоруська
дер­жава.
Слід зазначити, що існують різні погляди стосовно економічного розвитку
Київської Русі в ранньофеодальну добу, але дискусія точиться лише стосовно
господарської діяльності князів та бояр. Позиції вчених у цьому питанні
обумовлюються тим, яку роль вони відводять торгівлі, перш за все, міжнародній,
та її впливам на загальний стан економічних відносин. Однак дослідники
одностайні щодо ролі землеробства та ско­тарства.
Дійсно, більшість населення займалася виключно сільським гос­подарством, що
безперечно підтверджується археологічними джерелами. На селі були також
розвинені і ремесла, проте збут ремісничої продукції розповсюджувався переважно
лише на сусідні поселення.
Ще за часів складання перших державних утворень східнослов’янських племен
головною формою відчуження додаткового продукту, виробленого на­селенням, було
полюддя, коріння якого просліджуються з давнини. З часом полюддя з
"добровільних" подарунків жерцям та родовій аристократії по­ступово
трансформувалося у державні данини, які збиралися значною мірою примусово за
допомогою князівської дружини. Згодом княгиня Ольга та її наступники зробили
важливі відповідні кроки стосовно процесу удо­сконалення збору данини.
Л.В.Черепнін підкреслює, що до XI - XII ст. "нормою феодальної власності була
державна, а головною формою експлуатації - збирання данини" [195, с. 327].
Великі відстані обумовлювали тривалий термін збирання полюддя. Відсутність
налагоджених шляхів призводила до того, що данини збиралися переважно тоді,
коли лід перетворював ріки на шляхи, завдяки яким княжі слуги мали змогу
дістатися до глухих лісових куточків. Деякі вче­ні наголошують на нібито надто
великій мобільності князів та дружини, які постійно рухалися в процесі збирання
данини. Практика постійного пересування королівського або княжого двору
європейських країн свідчить, що в Київській Русі ми зустрічаємося зі спільним
загальноєвропейським процесом збирання данин і не маємо нічого особливого.
Відмінності проявляються лише на ранній стадії збирання церковної данини, тобто
десятини.. На думку А.В.Гудзь-Маркова, в Київській Русі виникла традиція, що
князі збором данини "подібно до Ігоря не займалися" [196, с. 156].
Полюддя, як форма експлуатації населення, поширювалося в зв’язку з охопленням
феодальними відносинами нових регіонів, коли відбувався процес "окняжіння"
земель. Більш інтенсивно він проходив саме в укра­їнських землях, де знаходився
осередок державності. Зазначимо, що дани­ни були головною формою продуктової
ренти, але не виключали й інших. Ще існували різні відпрацювання. За таку форму
феодальної експлуатації В.І.Довженок вважав "уроки", які встановила переможеним
древлянам княгиня Ольга. Причому, значення відпрацювань зростало зі збільшенням
попиту на сільську продукцію [197, с. 335].
Процес поширення державної влади, а також феодальних відносин охоплював не лише
слов’янські племена, але й інші. Звісно, що державна територія мала обмежені
кордони свого поширення, а тому процес розвитку феодальних відносин надалі мав
змогу розвиватися лише за рахунок удос­коналення експлуатації населення та
зміцнення влади феодалів на місцях. М.Б.Свердлов вважає, що установлення
"верховної власності держави на землю – основний засіб виробництва й "загальний
предмет людської праці", мало вирішальне значення в процесі класоутворення..."
[198, с. 85].
Як ми вже підкреслювали, розвиток феодальних відносин швидше відбувався в
землях, що слугували базою формування державності. Маються на увазі саме
українські території, де й набагато раніше спостерігається прогрес у розвитку
сільськогосподарського виробництва. Вже з Х ст. в південноруських землях
використовувався залізний леміх, а лани, як і в Західній Європі, засівалися за
відносно прогресивною двох- або трьохлановою системою. Також зростанню
ефективності землеробства спри­яло використання волів як тяглової сили [73, с.
63].
У цілому територія по природних умовах розділялася на лісостепову і степову
зони, що розрізнялися по ґрунту і клімату, оскільки кочівники практично
витиснули східних слов'ян зі степової зони. У лісостеповій зоні необхідно було
знищувати степову рослинність, а в лісовій – ліс і чагарник. У лісостеповій
зоні було більше населення.
У лісосмузі також панувало орне землеробство, причому ще до утворення
давньоруської державності.