Вы здесь

Теорія і практика становлення та розвитку української дошкільної лінгводидактики.

Автор: 
Котик Тетяна Миколаївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2006
Артикул:
3506U000074
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2 .
Еволюція теорії ОБҐРУНТУВАННЯ змісту навчання дошкільників української мови
За нових умов розвитку суспільства, яке вимагає оновлення й змісту освіти,
потрібно насамперед науково й методологічно осмислити підходи до конструювання
змісту з позицій національної освіти й потреб входження України до світового
освітнього простору. Теоретичну основу таких підходів складає історичний
досвід, надбання вітчизняної педагогічної й лінгводидактичної науки і
практики.
Логіка дослідження вищезазначеної проблеми вимагає розгляду сутності, функцій
змісту мовленнєвої освіти дітей дошкільного віку, аналізу вже зробленого й
визначення найважливіших подальших напрямів розвитку теорії. До їх визначення
можна підійти, на наш погляд, лише через аналіз еволюційних змін, що відбулися
в меті, змісті й пов’язаних з ними кінцевих результатах навчання дітей рідної
мови відповідно до вимог держави, науки й практики, потреб особистості.
Теорія обґрунтування змісту навчання дітей української мови й розкриває
сутність мовної освіти, відображає теоретичні пошуки щодо мети, завдань,
удосконалення змісту навчання й створення, моделювання того кінцевого продукту
процесу навчання, який максимально задовольнить потреби суспільства (див. рис.
1.6).
Отже, об’єктом наукового дослідження в даному розділі є теорія змісту навчання
мови як багаторівнева система, системоутворювальні елементи якої представлено
категоріями “мета”, “зміст”, “результати навчання”. Провідними завданнями цього
етапу дослідження є: розробка наукового опису теорії змісту навчання мови як
багаторівневої системи в категоріях “мета”, “зміст”, “результати навчання”;
побудова теоретичного уявлення про розвиток теорії змісту мовленнєвої освіти
дошкільників, що ґрунтуватиметься на аналізі існуючих на попередніх етапах
розвитку української дошкільної лінгводидактики й нині чинних теоретичних
концепцій і програм мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку; окреслення
перспективних напрямів її подальшого розвитку на підставі визначених тенденцій
в еволюції теорії змісту навчання мови.
2.1. Мета як форма відображення концептуальних підходів до навчання
дошкільників рідної мови
Потреби суспільства відображаються в меті людської діяльності. Мета - це те, до
чого прагне, чого хоче досягти людина, передбачення результату діяльності. У
філософський літературі вказується на регулятивну функцію мети: “Мета – один з
елементів, який характеризує передбачення в мисленні результату діяльності й
шляху його реалізації за допомогою певних засобів” [358, с.763], тобто мета –
це уявлення не лише про кінцевий результат дій, а й про шлях і способи його
досягнення. У цьому виявляється методологічна функція мети та її роль в
обґрунтуванні змісту навчання.
Теорія обґрунтування змісту навчання мови покликана висвітлити суперечність між
вимогами суспільства на кожному етапі його розвитку до володіння дітьми мовою
наприкінці дошкільного періоду дитинства й типовими результатами навчального
процесу, а також показати реальні шляхи вирішення цієї проблеми. Мета і
завдання є відображенням у теоретичній формі лінгводидактичної проблеми, тобто
тієї суперечності, що склалася в лінгводидактичній науці й у відповідній їй
сфері суспільного життя, практичній діяльності.
Регулятивна функція мети відбивається в завданнях. Кожне завдання передбачає
конкретний кінцевий результат, вагомий за своїм значенням для досягнення мети.
У філософській літературі завдання визначається як мета “в певних умовах” або
як “мета, здійснення якої є умовою виконання іншої мети – більшого масштабу”
[186, с.51], тобто розв’язання кожного із завдань є умовою виконання загальної
мети. Отже, мета і завдання за своєю сутністю є парадигмальним обґрунтуванням
змісту навчання.
Крім того, мета задає концептуальні орієнтири для визначення змісту навчання,
оскільки нею користуються як інструментом для добору змістового матеріалу
відповідно до певних світоглядних позицій. Так, наприклад,
утилітарно-емпіричний підхід передбачає лише засвоєння знань і умінь; в основі
особистісного підходу – засвоєння учнями соціально-культурного досвіду людства
через навчально-програмові матеріали й набуття особистого досвіду через штучно
створені ситуації переживання, саморозвитку [318]; гуманістичний підхід
передбачає в кінцевому результаті розвиток емоцій, афектів; провідним завданням
формального підходу є розвиток розумових сил, логічного мислення, уяви,
пам'яті, інтелекту (Гербарт, Локк, Песталоцці, Руссо); в основі
матеріалістичного підходу – здобуття прикладних знань, розвиток мислення,
розумових здібностей (Спенсер); мету навчання, за педоцентричним підходом,
визначають не соціально-економічні умови і потреби суспільства, а інтереси й
здібності дітей; цілісний дидактичний підхід передбачає формування системи
знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності й емоційно-особистісного
світосприйняття [199].
Таким чином, сутність мети навчання мови полягає у здатності відобразити
суспільну потребу як лінгводидактичну проблему й конструктивно вплинути на її
вирішення. Отже, її можна розглядати як зв’язувальну ланку між теорією і
практикою. Теоретичний аспект визначення мети – лінгводидактична інтерпретація
суспільної проблеми, практичний аспект – спрямування на перетворення індивіда й
суспільства в заданому напрямі. Важливими критеріями оцінки конструктивності
мети є чіткість її формулювання, а відтак - контрольованість досягнення;
визначення необхідних і достатніх умов для реалізації мети й зіставлення їх з
реально існуючими для усунення невідповідності; визначення етапів пр