розділ 2
Наукове обґрунтування впровадження провідних процесуальних етапів екологічної
оцінки на Україні
Рішення конференції 1992 р. у м.Ріо-де-Жанейро орієнтують на досягнення двох
стратегічних цілей – побудову здорової економіки в усіх країнах світу і
дотримання високої якості навколишнього природного середовища, як основи
існування людства. У вирішенні цих двох завдань велика роль відводиться науці.
Більше того, саме на вчених покладається особлива відповідальність за своєчасне
виявлення негативних тенденцій, що свідчать про деградацію довкілля, і за пошук
шляхів усунення таких тенденцій, оскільки вони можуть загрожувати здоров’ю і
життю людини на планеті [112].
Така орієнтація у кінцевому підсумку висуває у розряд пріоритетних теоретичні
та практичні питання організації нового рівня життєдіяльності – раціональної,
ефективної і безпечної як для людини і навколишнього природного середовища, так
і для населення країни, континенту, планети. Сьогодні в основі життєдіяльності
людини лежить практика господарювання, що базується на залученні у
господарський обіг значного обсягу природних ресурсів. Це здійснюється за
допомогою техніки і технологій шляхом дотримання загальноприйнятих норм,
прийомів і принципів ведення господарства. Інакше кажучи, це технологія
господарювання, що застосовується окремою людиною, групою людей, суспільством,
а також сукупність технологій, якими оснащені окремі галузі чи економіки певних
країн.
У світовій практиці, прийняття господарських рішень, чітко регулюється
законодавством, яке обґрунтовує перелік процедур, що точно описують усі кроки
на етапах від узгодження передбачуваного рішення до його остаточного прийняття.
Цей процес включає низку обов’язкових стадій щодо оцінки впливу нового проекту
на природне середовище. Теорія адміністративної політики розвинутих держав
передбачає обов’язкову участь у виробленні практичного рішення представників
усіх зацікавлених груп. Це, як правило, уповноважені регіональні виконавчі
органи, місцеве населення, автори та ініціатори проекту. Процес завершується не
формулюванням висновків, а прийняттям остаточного рішення, обов’язкового для
його реалізації виконавчою владою.
Нормативно-правовим документом в галузі екологічної оцінки в нашій країні є
законодавство України про екологічну експертизу. А ефективна реалізація такої
експертизи неможлива без науково обґрунтованої оцінки впливу на навколишнє
середовище.
Втім, вітчизняна методика ОВНС, як і рівень комплексної екологічної оцінки і,
відповідно, експертизи аж ніяк не відповідають сучасним вимогам. Причин тут
кілька. По-перше, це відсутність чіткого методичного підходу до комплексної
оцінки негативних економічних, екологічних і соціальних наслідків, спричинених
антропогенними навантаженнями на довкілля. По-друге, відсутність у практиці
прийняття рішень ефективних алгоритмів, що запобігають негативним
трансформаціям у природному середовищі. По-третє, недосконалість процедур
екологічної експертизи і, як наслідок, неможливість приймати ефективні,
обов'язкові для виконання господарські рішення.
Сьогодні можна констатувати, що для оцінювання впливу антропогенних навантажень
на природне середовище в нашій країні ще немає чіткої науково-методичної
основи, не створені умови для того, щоб загальнодоступними методами отримувати
кількісні показники. Всі процедури ОВНС спрямовані лише на досягнення
консенсусу щодо визначення найбезпечніших видів господарської діяльності, а
також на виявлення припустимого рівня безпечності цих видів, за якого
виключається деградація навколишнього природного середовища.
Враховуючи наведений аналіз міжнародних процедур процесу екологічної оцінки та
досвід автора цієї роботи, на сучасному етапі розвитку нашої держави найбільш
доцільно науково обґрунтувати можливість впровадження у ОВНС на Україні
провідних міжнародновизнаних процедур оцінки екологічних впливів:
попередня екологічна оцінка впливів – скринінг;
визначення задач екологічної оцінки – скоупінг;
генералізація, порівняння та вибір альтернатив;
залучення громадськості;
методи оцінки параметрів навколишнього середовища;
прийняття рішення.
Враховуючи, що останні дві процедури є одними з найбільш важливих етапів
екологічної оцінки, їх наукове обґрунтування буде надано в окремих розділах
цієї роботи.
2.1. Процедура попередньої екологічної оцінки – скринінг
2.1.1. Поняття терміну „скринінг”
Термін скринінг походить від англомовного слова screening. Дослівний переклад
цього слова за [61] має декілька значень – просіювання, сортування,
вловлювання, відсів, екранування, маскування, перегляд, відбракування тощо. В
вітчизняній та зарубіжній літературі термін скринінг в основному зустрічається
в медичній та екологічній спеціалізованій літературі.
В медичній літературі скринінг означає метод дослідження, який дозволяє швидко
та недорого виявити захворювання. У лікувальній практиці скринінгові методи
володіють середньою достовірністю, тому у випадку позитивного результату
обстеження проводяться більш точні методи дослідження з метою підтвердження
діагнозу.
У екологічному тлумачнику [172] термін скринінг має два значення: 1) попередній
відбір за показниками токсичності та шкідливості отрутних речовин для їх
подальшого детального вивчення; 2) масове випробування культур мікроорганізмів
на наявність у них певних властивостей (наприклад, мутагенності, здатності до
синтезу антибіотиків, ферментів і т. ін.). В екологічних інтернет-сайтах також
зустрічається визначення скринінгу як відбір та аналіз проб відходів та викидів
промислових підприємств з метою моніторингових досліджень.
В міжнародних системах екологічної оцінки ск
- Киев+380960830922