РОЗДІЛ 2
МОДЕЛЬ СВІТУ В ПРОЗІ ГР. ТЮТЮННИКА
Поняття "модель" має багато спільних і відмінних ознак з поняттям "художній світ" і "картина світу". У теоретичних працях не подається самого визначення "модель" у літературі, хоча у філософському словнику знаходимо визначення поняття модель. Одним із значень останнього є образ як результат, зумовлений процесом пізнання співвідношення "моделі - оригіналу". Серед типів моделей виділяються "уявні"- чуттєво-наочні образи, умоглядні конструкції [58, 304]. Не претендуючи на всеоб'ємність цього визначення, намагаємося знайти хоч би його "робоче" трактування і з'ясувати особливості цих моделей у творах Гр.Тютюнника. Справді, модель світу не може існувати поза людиною, бо перш за все в цю її конструкцію входить не просто герой, а особистість зі своїм внутрішнім світом, переживаннями, почуттями. Тут на перший план виступає особистісне, світ цієї особистості, яка є епіцентром моделі світу письменника. Світ людини у творах Гр.Тютюнника - це її внутрішній світ, який не може у прозі художника виступати поза зовнішнім світом, її життям та діяльністю у певному часі та просторі, реальною дійсністю, котру письменник, як і його герої, бачив, серцем відчував як єдину цілісну систему або Універсум.
Досліджуючи прозу Гр.Тютюнника, виявляємо, що, зображуючи мікросвіт своїх героїв, ставлячи в центр світу особистість, він робить акцент на розкритті її почуттів, тобто на зображенні душі героїв, їхніх переживань. Коріння такого підходу нам уявляється в філософії серця, що є основою вчення Г.Сковороди про мікросвіт. Для Г.Сковороди "...людина - це неділима особа, що складається з "тіла та душі", є синтезом "тіла і серця" [59, 303]. "Серце" [...] для Г.Сковороди підсвідоме/ скоріше "над-свідоме", ніж "під-свідоме"/. [...] продовжуючи платонівську і християнську традицію і наближаючись до декого з мислителів пізнішого романтизму, Г.Сковорода малює це позасвідоме не як нижче в порівнянню до свідомого психічного життя, а як вище і глибше [...], як осередок усього доброго і світлого" [60, 68-69]. Це добре і світле начало в людині прагнули осмислити письменники-шістдесятники ХХ століття. "Філософія серця", як вважає Д.Чижевський, "характеристична для української думки" [60, 22], її сповідували Г.Сковорода, П.Юркевич, П.Куліш, М.Гоголь. У їхній творчості / науковій і художній /, як і в українській культурі, важливим є розуміння "філософії серця" як символіко-антропоцентричної системи, пов'язаної з внутрішньою людиною серця [61, 86]. Так, Г.Сковорода вважав, що серце - основа людського існування, джерело вчинків людини. Основою всього в людині є її серце, бо в ньому виявляється вся людина [59, 308-309]. Г.Сковорода бачив серце як центр внутрішньої людини і розглядав його як центр людської душі, що містить цілий всесвіт: "О серце, безодно всіх вод та небес ширша!... Яка ти глибока! Все охоплюєш і складаєш, а тебе ніщо не вміщує" [62,163]. П.Юркевич стверджував, що "серце є осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей. Воно є осереддя моральнісного життя людини" [63, 76]. У Д.Чижевського серце постає як центр "мікрокосмосу" (людини), бо в "сердечній глибині" криється усе, що є в цілому світі [60, 21-22].
"Філософія серця", на наш погляд, визначає естетику і письменників-гуманістів нашої доби, у тому числі і Гр.Тютюнника. Саме на художньо-естетичну концепцію душі й серця в його прозі орієнтована співвіднесеність людина і світ, а серце є її мікрообразом, герої серцем сприймають навколишній світ, як і сам Гр.Тютюнник. Письменник відтворює світ у душах і серцях своїх героїв через їх почуття. Цим і пояснюється властивий творам Гр.Тютюнника психологізм. Автор передає враження від навколишнього світу через світосприйняття і світовідчуття героїв, вибудовуючи картину світу героя і свою власну, але це картина почуттєва. Як говорив сам Гр.Тютюнник, "я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю,- тобто страждаю двічі з одного приводу. Боже, як важко" [53, 29-30].
Розглядаючи творчість Гр.Тютюнника, робимо висновок, що на першому плані у моделі світу письменника стоїть внутрішній світ особистості. Ми виявляємо, що найчастіше автор відображає внутрішній психічний стан героїв - страх, сум у різні періоди їхнього життя і з різних причин. Так, внутрішній психічний стан страху герої відчувають у дитинстві: хлопчикам-підліткам, зокрема Василькові, стає страшно, коли уві сні він бачить свою матір, яка плаче ("Перед грозою"); герою оповідання "Тайна вечеря" притаманне відчуття страху, особливо тоді, коли він у маренні побачив, як біля нього стоїть мати, розтирає йому ноги і плаче та місяць, який то зійде, то зайде; боїться Харитон того, що йому примарилася повінь, яка підступала до їхньої хати, та ще й уві сні до нього прийшов тато, який склав руки на грудях, а коли обняв Харитон його ногу, то отерпнув від жаху, що нога була холодною, негнучкою, твердою ("Облога"); страшно стає Павлові, коли приснилося, що вже білий ранок стоїть у хаті, і він прокидається, холонучи від думки, що проспав сніданок, лінійку ("Вогник далеко в степу"); відчуття страху переживає Климко (однойменна повість), коли уві сні побачив жовтих ворон упереміш з жовтими горобцями. У творах Гр.Тютюнника внутрішній психічний стан страху герої переживають і у молодості. Так, Юхим ("Комета") підсвідомо відчуває страх від трагічного передчуття, тому й виграє на сопілці сумно так, аж наче вимовляє: "Чорна хмара наступає,- Сестра з братом розмовляє..." [64, 23]. І нарешті, внутрішній психічний стан страху герої письменника відчувають також у старості. В оповіданні "Бовкун" психологічний стан страху переживає старий Свирид Хорошун, коли згадує про повернення отих нещасних, чорних днів, коли він голодував та бідував. Почуття страху Свирида Хорошуна передано і в підтексті твору, в якому відображається боязнь героя через наближення своєї старості.
Внутрішню модель психічного стану героїв Гр.Тютюнника нерідко визначають