РОЗДІЛ 2
Інвестиції як основа структурних перетворень
2.1. Державне регулювання та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні
При важливості дії ринкових факторів регулювання інвестиційної сфери для
перехідної економіки дуже важливим є створення чіткої системи державного
регулювання. По-перше, це зумовлено значною частиною державного сектора в
економіці країни і значною питомою вагою перерозподілу національного доходу
через державний бюджет, що історично і традиційно склалось в Україні. По-друге,
в умовах економічної кризи підприємства товаровиробники самостійно не могли
здійснити інвестування в масштабах, необхідних для структурних змін і
технічного переобладнання виробництва
У загальному плані регулювання державою ринку інвестиційних ресурсів передбачає
управління функціонуванням таких його елементів: визначення об’єктів і
суб’єктів інвестування (вітчизняного та іноземного); визначення видів цінних
паперів, за посередництвом яких може здійснюватись інвестування; управління
діяльністю фондових бірж і фінансових посередників на ринку інвестиційних
ресурсів та ін.
Для структурної перебудови національної економіки в Україні необхідна активна і
цілеспрямована інвестиційна політика держави та банківських структур. Мається
на увазі те, що інтенсивність інвестиційного процесу повинна підтримуватися на
такому рівні, за якого реально може здійснюватися структурна перебудова
економіки. Враховуючи диспропорції, що склалися в національній економіці,
зношеність основних фондів у промисловості й сільському господарстві, очевидно,
що для цього потрібна досить висока інтенсивність інвестиційного процесу. Отже,
відносне зниження рівня капіталовкладень у розвиток економіки не повинно бути
більшим, ніж скорочення обсягів промислового виробництва. Необхідно також
цілеспрямовано концентрувати ресурси у таких галузях і виробництвах, підвищення
потенціалу яких дає змогу прискорено ліквідувати диспропорції в економіці
України, полегшити її структуру, зорієнтувати виробництво на попит кінцевих
споживачів.
В ринковій економіці держава виступає не лише вкладником капіталу (як правило,
соціально орієнтованих проектів), а й покупцем промислової продукції, послуг, а
також власником частини державного майна[163].Тобто, держава, як повноправний
учасник ринку капіталів, виконує різноманітні функції, притаманні одночасно й
іншим економічним суб’єктам. Держава, як суб’єкт ринкових відносин, повинна
нести певну відповідальність за організацію інвестиційного процесу. В ринковій
економіці вирішальною умовою розвитку і забезпечення життєздатності підприємств
будь-якого профілю є ефективність вкладення капіталу в той чи інший
інвестиційний проект. Однак лише держава виконує ще одну важливу роль –
управляє ринком капіталів.
Управлінська функція держави визначається, по-перше, сукупністю нормативних
актів, тісно пов’язаних із формуванням макроекономічних пропорцій економіки,
по-друге, - системою соціально-економічних пріоритетів, які регулярно
корегуються відповідними аналітичними службами [163]. І якщо з виконанням
перших трьох функцій у період трансформації ситуація зрозуміла: держава
залишається власником значної частини майна, здійснює державні закупки,
виступає вкладником капіталів, поки має для цього кошти, то виконання
управлінської функції в Україні довгий час залишалося поза увагою уряду. Тобто,
держава втратила важелі управління інвестиційними процесами. Це призвело до
децентралізації інвестиційного процесу. Частка централізованих капіталовкладень
у загальному їх обсязі постійно знижується – з 27% у 1991 до 22% у 1995 і до 5%
у 2000 році. Різке скорочення державного інвестування послужило основою для
загального спаду капіталовкладень. Згортання інвестиційної діяльності держави
призвело до падіння місткості внутрішнього ринку, значно погіршило його
кон’юнктуру, а недоінвестування економіки врешті-решт спричинює додатковий спад
виробництва. Недержавні інвестори нездатні компенсувати згортання діяльності
держави у цій сфері, оскільки капіталомісткі проекти, які, як правило, бере на
себе держава, непривабливі з точки зору рівня рентабельності для окремих
інвесторів. Таким чином, в Україні відбувалось скорочення інвестиційної
діяльності, а наслідком цього було падіння обсягів виробництва в усіх сферах
економічної системи.
Аналіз стану економіки України в контексті загальної макроекономічної ситуації
в країні свідчить про те, що втрата державного контролю за економічними, в тому
числі й інвестиційними процесами, самоусунення держави від активної участі в
останніх на початковому етапі реформ, призвели до некерованості й
неефективності розподілу інвестицій з точки зору необхідності формування
сучасної структури господарства. Очевидна необхідність впливу на економічні
процеси з боку держави, яка визначається з одного боку тим, що він по суті
складає основу економічної системи, а з другого – реальним кризовим станом
справ в економіці, що на сьогодні склався в Україні. Такий вплив держава
здійснює в рамках інвестиційної політики.
У процесі становлення державної інвестиційної політики в Україні можна
відокремлюють кілька етапів. На першому етапі, в 1991-1994 рр., захоплення
реформуванням економічної системи, її лібералізацією не дозволило усвідомити
важливості проблем, що виникали у сфері виробництва. Переважання постулатів
дерегулювання, заперечення необхідності державного регулювання інвестиційного
процесу мало наслідком обмеження впливу держави на вдосконалення управління
окремими галузями та підприємствами. По суті катастрофічне падіння обсягів
виробництва сприймалося як плата за реформи, як
- Київ+380960830922