РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО - ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ КОЛГОСПІВ У 1934-1939 РОКАХ
2.1. Організаційне зміцнення колгоспів. Проведення землеустрою
Загальні вказівки з питань повного завершення колективізації сільського господарства містилася у Другому п'ятирічному плані. Зокрема, В.В.Куйбишев, звітуючись на ХVІІ з'їзді ВКП(б) від 3-4 лютого 1934 р. у Москві, зауважував, що оскільки рівень колективізації до 1934 р. був уже достатньо високим, необхідність у подальшому її форсуванні вже не настільки гостра, а урядові тепер необхідно зміцнювати вже створені колгоспи [193, с.37-40].
Одним з найголовніших показників, який би доводив світовій громадськості перевагу радянського методу ведення сільського господарства, була швидкість колективізації на селі. На початок липня 1934 р., за даними статистики, на Україні об'єдналися в колгоспи 3295,4 тис. селянських дворів, або 78,3 % (загальна цифра по СРСР - 71,4 %) [199, с.400], з 85,9 % всієї посівної площі [141, т.2, с.366-367]. Всього ж на Україні в середині 1934 р. було створено понад 26 тис. колгоспів [203, с.38].
До кінця 30-х рр. суцільна колективізація на Україні вважалася здійсненою.
За таких обставин усі основні засоби сільськогосподарського виробництва опинилися безпосередньо в колгоспах. У складі основних засобів виробництва протягом 30-х років збільшилася питома вага вартості будівель виробничого призначення, худоби, автотранспорту [174, с.17]. Зменшення ж вартості продуктивної худоби на кінець 1939 р. порівняно з 1937 р. пояснюється тим, що вартість продуктивної худоби колгоспів зростала повільніше, ніж вартість всіх інших засобів виробництва колгоспів [299, с.124].
Середній розмір колгоспного земельного фонду у другій половині 30-х років становив 484,6 га землі [5, с.42], а в 1939 р., за офіційними радянськими даними - 780 га [227, с.56]. Колгоспи за своїм землеустроєм стали найбільшими господарствами в світі. Так, у тій же Російській імперії до революції на одне селянське подвір'я приходилося близько 7 га землі; в 1935 р. на одне господарство в США приходилося в середньому 20,2 га землі, а в Німеччині - взагалі, 3,5 га посівів [5, с.42]. Проте, такі величезні земельні угіддя українських колгоспів знов-таки не належали саме селянам, колгоспникам. Насильницьки утворивши колективи для артільної праці, колективної обробки землі (товариства з суспільної обробки землі (ТСОЗи), артілі, які письменник Ю.Черниченко назвав "агрогулагами", а їх керівників - "генералами агрогулагів") [3, с.81], держава, насправді, передала їм землю не у володіння, а в неподільне довічне користування. Функція розпорядження землею залишалася за державою, точніше, за її управлінським апаратом. Він постійно диктував колгоспам, що і де сіяти, коли збирати, коли здавати урожай і що в обмін на нього одержати.
На початку 30-х років новостворені колгоспи мали надзвичайно велику кількість земельних угідь. Так, колгосп ім. Красіна в с. Чубаревому на Дніпропетровщині мав 5873 га земельних угідь і об'єднував 818 господарств. За одним із новостворених колгоспів, який перевершив за своїми масштабами всі існуючі, було закріплено аж 45 тис. га угідь [246, с.205].
Подібні процеси відбувалися всюди по Україні, доки компартійне керівництво не почало вносити в 1933 р. корективи у це питання. Розпочався процес розукрупнення колгоспів з метою подолання негативних економічних показників господарювання останніх. На початку 1934 р. Наркомзем України видає постанову "Про розукрупнення колгоспів-гігантів", згідно якої розміри земельних угідь колгоспу не повинні перевищувати: у зернових та бавовняних колгоспах Степу - 1500-2000 га, у зернових колгоспах Лісостепу 1000-1500 га. В організаційному плані вони повинні поділятися на 3-5 бригад. Цукровобурякові колгоспи повинні мати 700-1200 га землі, також розподілятися на 3-5 бригад, а лляно - конопляні колгоспи Полісся - 500-800 га з тією ж кількістю виробничих бригад [334, с.2-4]. Процес розукрупнення та реорганізації колгоспних земельних угідь та їх структури відбувався на Україні протягом 1934 р., а займались цим районні земельні відділи. Так, наприклад, в Амвросієвському районі Донецької області на території сіл Успінка та Григор'ївка до 1934 р. був колгосп "1040", який займав площу в 10 000 га! У квітні 1934 р. він був розбитий на 6 колгоспів [95, с.46]; колгосп "Червоний передовик" с. Кудівка Смілянського району Київської області був розбитий на два господарства: однойменне, куди входило 220 селянських дворів з 1128 га землі та ім. Сталіна з 221 двором та 1100 га [111, с.1-3].
Розукрупнення у більшості районів проходило далеко не безболісно, часто процес просто руйнував організаційно-економічну сталість колгоспів. Внаслідок непродуманого розукрупнення нерідко майно розчленованих колгоспів лишалося без господаря. Наприклад, у колгоспах ім. Калініна, ім. Чубаря, "Ясний промінь" Мілівського району Донецької області після розукрупнення тягло та сільгоспреманент виявилися незакріпленими за бригадами. У господарствах "Комунар", ім. Молотова, "Великий Перелом" Сватівського, ім. Шевченка, "Новий стиль" Старобільського районів навіть була призупинена підготовка до весняної сівби. А в колгоспі "Комунар" того ж району провели розукрупнення таким чином, що всі виснажені коні потрапили до створеної артілі ім. Балицького [95, с.42].
Після розукрупнення постала проблема землеустрою. Так, уже згаданий колгосп "Великий перелом" розклався на 6 колгоспів. Але при цьому земля була поділена таким чином, що 4 колгоспи отримали весь земельний фонд на місці, а два - на відстані 5-10 км від головної садиби. Процес розукрупнення колгоспів призводив часто до протилежного ефекту: багато господарств стали зовсім маленькими за своїми розмірами: у колгоспі ім. Молотова (с. Курінь - 1) Бахмацького району Київської області було 26 господарств та 96 га землі, у с. Плиски того ж району (колгосп "20 МЮД") - 28 господарст