Об'єднання громадян у механізмі взаємодії держави і громадянського суспільства

РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОБРОВІЛЬНИХ ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ
І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1. Правовий статус добровільних правозахисних громадських об'єднань
Загальновідомо, що термін "статус" (від лат. status) означає "стан", "положення". "Правовий статус - це встановлене нормами права положення його суб'єктів, сукупність їх прав і обов'язків" [19, с. 655].
Проблемою вивчення сутності категорії "правовий статус" займалося багато вчених [див. 98, 178, 197]. О. Цельєв, наприклад, розглядає сутність цього поняття значно ширше - як соціально-правовий статус суб'єктів права. Під соціально-правовим статусом автор розуміє "не тільки сутність прав, обов'язків і гарантій, а ще й місце суб'єктів у соціальній системі суспільства" [197, с. 10]. Автор вважає: "Таке місце визначається не тільки законом, а переважно уявою всіх суб'єктів суспільних відносин про нього" [197, с. 10]. Згідно з думками вченого для ефективної реалізації соціально-правового статусу суб'єкта права необхідно три особливо важливих фактори - наявність правової культури населення, професійне виконання суб'єктом права своїх функціональних обов'язків та стабільне економічне становище держави.
Ми згодні, що для соціально-правового статусу суб'єкта права значним є довірливе чи недовірливе ставлення з боку громадян до діяльності цього суб'єкта права, і це дійсно пов'язано з рівнем їх громадянської правосвідомості і культури. Але ефективна діяльність суб'єкта права (у нашому випадку говоримо про громадське об'єднання) перш за все залежить від змісту самого правового статусу, який офіційно юридично затверджений. Він є основою для функціонування суб'єкта в процесі реальної праці, і за правосуб'єктністю користується правами, обов'язками, гарантованими державою. Така гарантованість проявляється не тільки в організаційних і правових заходах щодо забезпечення прав і свобод суб'єкта, а й в контролі за виконанням його обов'язків.
М. Матузов [98, с. 189-205] вважає значним компонентом правового статусу суб'єкта права його права та обов'язки, але підкреслює ще й значимість статутної відповідальності громадян як перед державою, так і перед суспільством. Ми згодні з цією думкою і вважаємо, що перспективна відповідальність перед державою і суспільством реалізується шляхом підкорення суб'єктів права Закону і нормам права, які зафіксовані у підзаконних актах. Але перспективна відповідальність громадян перед громадянським суспільством, на наш погляд, залежить від рівня правової культури громадян, бажань реальних дій у межах закону із захисту своїх інтересів і громадянського суспільства в цілому. Це повинно відповідати принципам, які обґрунтовано нами у розділі 1.3.
Професор А. Сурілов у праці "Теорія держави і права" [177, с. 395], аналізуючи сутність категорії "правовий статус", підкреслює значимість єдності прав, свобод і обов'язків. Ми згодні в цьому з автором і вважаємо, що в ситуації порушення цієї єдності настає необхідність корекції механізму правового регулювання, а наявність цієї єдності, на наш погляд, повинна забезпечуватися системою контролю з боку інших суб'єктів правового регулювання. Саме тому в дослідженні аналізується сутність не категорії "соціально-правовий статус" громадських об'єднань, а "правовий статус", під яким розуміємо комплекс правових положень, що законодавчо встановлюють права й обов'язки громадських об'єднань згідно з нормативними моделями їх поведінки в суспільстві.
Наукова література виділяє різні види правового статусу особистості. Професор О.Ф. Скакун у книзі "Теорія держави і права" розрізняє загальний, спеціальний, індивідуальний види правових статусів [160, с. 413-414]. Усвідомивши такий підхід та порівнявши його з позицією В.М. Корельського та В.Д. Перевалова [181, с. 507-508], вважаємо за доцільне дотримуватися такого викладу правового статусу громадських об'єднань: загальний, конституційний (базовий), галузевий, родовий, власний.
Загальний правовий статус громадських об'єднань включає в себе окрім внутрішньодержавних прав ще й права, свободи та гарантії, що існують у міжнародному праві. Прикладом цього є резолюція ООН № 1996/31 "Про консультативний статус позаурядових організацій" [100, с. 243-244].
Міжнародний правовий статус громадських об'єднань надає можливість об'єднанням цього типу діяти у межах світового досвіду щодо відстоювання прав і свобод громадян України.
Конституційний статус об'єднує головні права, свободи, обов'язки та гарантії, закріплені в Основному Законі України. Наприклад, ст. 36 Конституції України проголошує, що громадяни України "мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів" [189, с. 15]. Саме тому цей вид правового статусу громадських об'єднань є базовим, головним, який регламентує основні положення об'єднання та умови функціонування об'єднань громадян усіх типів.
Галузевий правовий статус складається з повноважень та інших елементів, що визначаються цивільним, трудовим, адміністративним правом та іншими [181, с. 508].
Родовий (спеціальний) статус громадських об'єднань включає в себе ті додаткові права та обов'язки, що виникають у зв'язку з обраним напрямком їх діяльності за статутом чи положенням, які зареєстровані належним чином у державному органі. Прикладом цього є Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації", що діє від 24 травня 2001 року [24, с. 3-5]. На основі цього юридичного документу молодь України від 6 років має право об'єднуватися в дитячі і громадські організації, а з 14 до 25 років - в молодіжні громадські організації для здійснення діяльності, спрямованої на задоволення і захист їх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших інтересів.
Наступний вид правового статусу громадських об'єднань - власний. Він характеризується особливістю положення організації, специфікою функціонування