РОЗДІЛ 2
ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТТЯ "ВЛАДА" В СУЧАСНИХ
СОЦІОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ
2.1. Загальна характеристика сучасних соціологічних концепцій влади
Влада завжди була і залишається основним джерелом суспільних відносин. Проблеми, пов'язані з поняттям "влада", стали особливо актуальними на сучасному етапі розвитку суспільства, коли в усьому світі спостерігаються зміни в традиційних політичних структурах.
Розуміння влади як відносин між двома партнерами широко поширене в західній політології та соціології політики. Воно враховує те безперечне положення, що здійснення влади у будь-якому суспільстві спирається на загальноприйняті або юридично закріплені принципи та цінності, які визначають статус та соціальну роль різних індивідів та їх груп у системі суспільних відносин, а також на організації та заклади, які володіють необхідним авторитетом та матеріальними благами для контролю за дотриманням соціальних норм та принципів. Але в західних соціологічних концепціях це положення знаходить лише часткове відображення. Фокусуючи увагу на рольових відносинах або реляційному аспекті влади, ці концепції акцентують можливість вольового впливу одних індивідів та груп на інші. Відповідно до цього підходу влада тлумачиться як можливість або здатність одних індивідів керувати процесом прийняття рішень на локальному або національному рівні, незважаючи на активний або пасивний опір інших індивідів чи соціальних груп даного суспільства. Такий підхід, хоча на цьому й не наголошується, говорить про те, що форми соціальної влади трансформуються у зв'язку з тими історичними змінами, що мають місце в соціальній структурі. Проте в цих різних історичних формах можна простежити один спільний для них момент: влада хоча за природою й соціальна, але в усіх типах соціальної структури, крім первісного суспільства, влада і владні відносини контролюються і регулюються не суспільством як таким, а окремою групою або індивідом. Іншими словами, така влада стає способом вираження відносин власності, сама перетворюється у форму такої власності, приватної власності, а головна її соціальна функція - регулювання всією гамою відносин власності, спрямованою на її охорону. Тут владні відносини між індивідами і групами переходять у правові відносини, а право, або правова система, набуває значення незалежного від влади інституту самої влади. Тобто, враховуючи, що будь-яка група, що знаходиться при владі, завжди намагається перетворити цю владу на засіб закріплення її за собою, право, в таких умовах, має своєю функцією унеможливлення привласнення влади будь-ким.
Незважаючи на багатогранність концепцій влади, така важлива для розуміння її суті проблема, як проблема підвалин влади (економічних, соціальних, політичних тощо), на думку деяких авторів, тлумачиться надто вузько й неповно [153-156].
Аналіз владних відносин - найважливий аспект дослідження феномена влади. Проте останній може бути розглянутий не тільки як відносини між двома партнерами, але і як елемент більш складної сукупності взаємодіючих факторів, що складають політичну систему. У даному випадку розширюються рамки аналізу, який охоплює ряд нових аспектів. Аналізуючи владу як компонент цілісної соціальної системи, західні дослідники в галузі соціології політики, виходять з того, що головне завдання влади полягає в авторитарному розподілі цінностей, як матеріальних, так і духовних, у суспільстві, незважаючи на те, чи мова йде про владу як атрибут макросоціальної системи, чи про владу на рівні конкретних соціальних мікросистем (сім'ї, виробничої групи, організації) або ж про владну взаємодію індивідів у рамках специфічної соціальної системи.
Концепції влади, які є предметом соціології політики і розроблені західними соціологами, можна класифікувати за рядом ознак. Перш за все концептуальні підходи до інтерпретації влади, з відомою долею умовності та відносності, можна поділити при загальному логіко-гносеологічному аналізі на два великих класи: 1) атрибутивно-субстанційні, які трактують владу як атрибут, субстанційну властивість суб'єкта, а то й просто як самодостатній "предмет" або "річ"; 2) реляційні (від англ. relations - відносини), які описують владу як соціальні відносини або взаємодію на елементарному і на складному комунікативних рівнях. Атрибутивно-субстанційні підходи до визначення влади, у свою чергу, можна поділити на: 1) потенційно-вольові; 2) інструментально-силові; 3) структурно-функціональні концепції [157].
Дані концепції для нас мають важливе значення. Хоча в них і безпосередньо не йдеться про зв'язок влади і соціальної структури, проте сама методологія вирішення проблеми спирається на ідею про те, що суспільство неоднорідне, структуроване, що й потребує владного регулювання суспільних відносин, тобто вираження волі у формі закону і використання нормованої сили для підкорення тих, чия воля в законі або не виражена зовсім, або виражена не повною мірою.
Як показує аналіз сучасних соціологічних теорій, ці підходи, що розкривають різні аспекти змісту та характеру влади, опинилися певною мірою протиставлені один одному. Більше того, кожен з цих підходів покладений в основу побудови особливої концепції влади, яка претендує на універсальний характер.
Потенційно-вольові концепції ґрунтуються на визначенні влади як здатності або можливості впровадження волі будь-яким соціальним суб'єктом. Розглядаючи соціальну структуру суспільства, місце та значення певних груп та прошарків у цій структурі, представники аналізованого підходу доводили, що соціальні відносини за необхідності набувають значення владних, тобто вольових, тому, що вся гама даних відносин підпадає під контроль однієї з великих груп, а саме панівного класу. Коли влада належить одному з соціальних прошарків, або великих груп, то тут без волі не обійтись. Такий підхід був особливо характерний у німецькій соціальній думці.
Необхідно зазначити, що Г.В.Ф.Гегель і К.Маркс, І.Г.Фіхте і А.Шопенгауер, Ф.Ніцше і М.Вебер використовували поняття "вольов