РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА ВЧЕННЯ ПРО ЗЛОЧИН У ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ОСНОВ СУСПІЛЬСТВА ..........77
2.1. Зміна змісту поняття злочину в системі визначень антисуспільної поведінки ..........................................................................................................77
2.2. Методологічні принципи аналізу поняття злочину в різних правових системах ....................................................................................................................109
2.3. Основні причини та динаміка злочинності в сучасній Україні ......................................................................................................146
ВИСНОВКИ .......................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .....................................185
ДОДАТКИ .........................................................................200
В С Т У П
Складний процес історичного розвитку України закономірно зумовив об'єктивні труднощі практичного становлення її незалежності як рівноправного суб'єкта міжнародної спільноти. Нові умови для вільного господарювання і багатоваріантність у виборі діяльності, ломка звичних стереотипів життя, переоцінка цінностей, свобода слова і віросповідання сколихнули всі верстви суспільства, виявили не тільки здорові сили соціальної самотворчості, але зтурбували давні хвороби людства як користолюбство, агресію, обман, чим викликали глибокі кризові явища у всій системі суспільних відносин, морально-політичному і духовному стані суспільства.
Злочин та їх система - злочинність - нівечать механізм управління державою, знецінюють свободу, викликають страх і розчарування у певної частини громадян в доцільності проведення демократичних перетворень.
Виникає теоретико-практична проблема: яким чином пов'язані демократичні перетворення в суспільстві зі зростанням не тільки загальної кількості злочинів, а й зі збільшенням питомої ваги тяжких насильницьких. Адже, за даними Держкомстату України, коефіцієнт злочинності (на 100 тис. населення) збільшився з 713 в 1990 році до 1147 в 2000 році (в 1,6 раза). Лише по лінії МВС України з 1986 року, тобто з початку перебудови, по 2000 рік кількість зареєстрованих злочинів в Україні збільшилась у 2,2 раза. При цьому за цей же період кількість тяжких злочинів зросла більше ніж у 4 рази. Якщо в 1990 році показники становили 52359, то в 2000 році - 211040 злочинів (це умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, розбійні напади, зґвалтування, замахи на них тощо).
Криміногенна ситуація в Україні залишається дотепер напруженою, а це вимагає вжиття негайних заходів, зокрема реформування правоохоронної системи суспільства, яка створюється людьми для захисту від руйнівних сил, що виникають у процесі суспільного розвитку та згубно діють в протилежному прогресивному напрямі русла. Постає нова філософсько-правова проблема: якщо злочин органічно притаманний життєдіяльності суспільства, то його юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, щоб вона відповідала його динамізму, а коли злочин є випадковим явищем і не виходить із закономірностей розвитку суспільства, то і юридично-правова система має бути такою, щоб могла одразу, або на якомусь певному етапі, остаточно знищити це аномальне, не притаманне самій сутності життя людей явище.
Людство ніколи не мирилося з існуванням злочину, а тому до зазначених проблем завжди була прикута увага громадськості, науковців різних галузей знання.
Злочин як конкретна дія (бездіяльність), поведінка, вчинок особи чи групи осіб, заборонені кримінальним законом, є предметом вивчення кримінально-правової науки. У той же час помітний внесок у вивчення феномену злочину і злочинності як соціального явища роблять науковці багатьох галузей гуманітарних, природничих і технічних наук, серед яких найглибше вивчають ці питання вчені-кримінологи, криміналісти, фахівці з кримінальної психології та інших юридичних наук.
Світоглядно-методологічну роль в дослідженні злочину як соціального явища відіграють основоположні роботи з соціальної філософії, криміналістики, соціології, етики, релігієзнавства, етнографії Ч. Беккаріа, Ч. Ломбразо, Є. Феррі, А. Кетле, Г. Тарда, Д.А. Дріля, Е. Дюркгейма, Ф. Ліста, Р. Йерінга, А. Фейєрбаха, О.Ф. Кістяківського, І. Канта, Г. Гегеля, Ф. Ніцше, З. Фрейда, М. Штірнена, П. Сорокіна, А. Камю, М.С. Таганцева, М.Д. Сергієвського, А.А. Герцензона, М. Чельцов-Бебутова та інших.
Вивченням різних видів злочину, їх класифікації та кваліфікації займалося багато вчених з кримінального права, зокрема: П.П. Андрушко, Я.М. Брайнін, М.В. Володько, А.А. Горницький, В.А. Клименко, М.Н. Ковальов, П.К. Кривошеїн, В.К. Матвійчук, П.С. Матишевський, В.М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій та інші. Соціально-політична сутність злочину досліджувалася в роботах В.В. Дурдинця, О.М. Литвака, М.І. Мельника, Г.О. Омельченка, О.В. Скрипнюка, В.І. Шакуна та інших.
В Україні створено три науково-дослідних установи, які безпосередньо займаються вивченням злочинності та шляхів протистояння їй. Прийнято цілу низку нормативно-правових актів, Указів Президента України, розроблено дві державні програми боротьби зі злочинністю, накопичено широкий різнобічний теоретичний і практичний матеріал.
У професійних розробках учених-кримінологознавців актуалізовувався ряд теоретико-методологічних проблем, вирішення яких можливе не лише засобами юридичної науки, а потребує і світоглядно-філософського осмислення їх у контексті розуміння злочину як соціального явища:
1. У першу чергу це стосується проблеми визначення поняття злочину, його складу, ознак, які б виокремлювали його з-поміж інших правопорушень. Злочин є узагальнене, абстрактне поняття, бо існує конкретний злочин, відображений у конкретному змісті норми відповідної ста