РОЗДІЛ 2
Естетичні стратегії постмодернізму: музичний твір як Текст
2.1. Концептуальні принципи теорії Тексту
Естетичний феномен музичного постмодернізму складається у контексті
загальноестетичних процесів, що відбулися у мистецтві другої половини ХХ
століття. Світоглядні зміни, які фіксуються самим існуванням постмодерну та
ствердженням постмодерністської парадигматики як однієї з основних у культурі
постінформаційного суспільства, відображуються в естетичних новаціях
постмодерністського мистецтва. Передусім, найбільш важливі естетичні зміни
музичного постмодерну пов’язані з епістемологічним зрушенням, що спричиняє
перегляд головних положень класичної естетики і стосуються суб’єкт-об’єктних
відносин, акцентування онтологічної проблематики, із затвердженням нової
концепції художнього твору та нової ролі автора у взаємовідносинах з твором і
усіма учасниками комунікативного процесу - виконавцями та реципієнтами. Саме
твір є тим простором, де відбуваються названі найсуттєвіші якості постмодерну і
тому він потребує застосування адекватних методологічних прийомів при
вивченні.
Зазначимо, що центральне місце в естетиці постмодернізму займає онтологічна
проблематика. Саме онтологія мистецтва, запропонована постмодернізмом, значною
мірою визначає сферу, де проявляються його найхарактерніші інтенції.
Онтологічна проблематика, як одна з центральних в естетиці, пов’язана з
концепціями художнього твору, трактування якого складає підвалини для численних
концептуальних стратегій постмодерністсько-постструктуралістського комплексу. У
такому контексті методологічно важливим є визначення близької спорідненої
природи літератури та музики як мистецтв інтонаційних, пов’язаних з
промовлянням, мовленням, озвучуванням. До того ж, специфіка постструктуралізму
з його чуттєвістю щодо мовної проблематики, питань мови як письма та мови як
мовлення цілком закономірно призводить до взаємодії з природньо музичною
сферою.
Оскільки розробка естетичних принципів постмодерну складалась у контексті
літературно-критичної теорії, семіотики та постструктуралізму, насамперед, у
французській естетиці, звернення до розгляду теорії твору як тексту ми вважаємо
доцільним саме щодо розкриття особливостей музичної естетики. Названий факт, на
нашу думку, є дуже важливим для розуміння сутності постмодерністської естетики
та надає перспективності розгляду певних тенденцій сучасного музичного
мистецтва в аспекті постструктуралістсько-постмодерністських теорій. Крім того,
залучення естетичних проблем музичного постмодернізму до кола даних теорій
через застосування компаративістського методу дозволяє проаналізувати певні
синхронні процеси, що характеризують західноєвропейське мистецтво другої
половини ХХ століття. Ще одним важливим аргументом є той факт, що майже
паралельне існування та взаємовплив естетично близьких художніх явищ в різних
видах мистецтва, зокрема в музиці та літературі, відбивають одну з
найсуттєвіших постмодерністських інтенцій щодо взаємодії та синтезу різних
видів мистецтв. Звичайно, було б перебільшенням стверджувати, що музичне
мистецтво постає у центрі уваги більшості теоретиків постмодернізму. Однак при
цьому, слід зазначити існування певного інтересу до специфічно музичної сфери з
боку окремих видатних філософів та естетиків постмодерністської орієнтації. Ще
у структуралізмі, зокрема в пізніх роботах К.Леві-Стросса - таких як “
Міфологіки “, виявляється прискіпливий інтерес до особливостей саме музичного
феномену [76]. Постмодерністське прагнення до втілення явищ мінливості,
невизначеності, рухливості й процесуальності втілюється у специфічно музичній
формі як процесі (Б.Асафьєв), як у постійному розвої та становленні у
часо-просторі. Зв’язок з музичним мистецтвом має різнорівневий прояв у роботах
теоретиків Р. Барта, Ж. Дерріди, Ф. Ліотара, У. Еко та інших. Аналогії з
музикою щоразу покликані підтвердити ту чи іншу суттєву ідею, як, наприклад,
взаємодія та співіснування багатьох світів як численних голосів (Р.Барт,
Ж..Дерріда), одночасність різночасового або гетерогенність постмодернізму як
прояв поліфонічності й багатоголосся (М.Бахтін, Р.Барт, Ю.Кристєва), розкриття
специфіки тексту у процесі звучання й “гулу мови “(Р.Барт), особливості
нарративної форми знання як прояву музичної організації метроритму (Ф.Ліотар).
Названу тенденцію до зближення питань мови як основи літератури й філософії з
музичною специфікою дисертант вважає однією з показових та значущих у розумінні
онтологічної проблематики постмодернізму з її прагненням до синкретизму та
подолання кордонів між різними видами мистецтва, та взагалі між мистецтвом та
життям.
При цьому важливими є не тільки численні факти використання музичної
термінології. Не менш суттєвою є та обставина, що звернення до музики слугує
аргументом і адекватним проявом постмодерністського феномену та допомогає в
аналізі різних концептів. Наприклад, Ж.-Ф. Ліотар, розкриваючи особливості
панівної нарративної форми знання, виділяє як один з її формообразуючих
принципів якість метроритму, що насамперед властива музичній організації. Ця
“вібруюча та музична властивість” ( Ліотар ) виявляється в наративній формі,
оскільки вона підкоряється певному ритму. Ліотар розглядає метроритм
оповідності як певний комунікативний засіб, завдяки якому можливо передати
“...надзвичайно поширене знання: знання дитячих лічилочок, знання, яке
репететивна музика аж до наших днів намагається знов відкрити або хоча б
наблизитися до нього”[87, 59]. Навіть Ж.Дерріда, що обстоює пріоритет письма
перед усною мовою й мовленням, прис
- Київ+380960830922