РОЗДІЛ 2
НЕОЛОГІЧНА КАРТИНА СВІТУ АНГЛОМОВНОГО СУСПІЛЬСТВА КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ
Відображення концептуальної та мовної картин світу
в сучасній неології
Дослідження мови в тісному зв’язку з людиною і її діяльністю, що знайшло своє
безпосереднє відображення в розвитку теорії номінації, неминуче привело до
вивчення проблеми про те, як людина впливає на мову, яку вона використовує, і
про вплив природної мови на поведінку й мислення людини, особливо у плані
формування її картини світу [154, с. 214-215]. Саме поняття «світ», модель
якого описується, необхідно розуміти як людину і середовище у їх взаємодії, бо
світ – це результат усієї духовної діяльності людини, результат переробки
інформації, яку вона отримує про середовище і про саму себе і яка допомагає їй
ефективно орієнтуватися в навколишній дійсності [124, с. 59; 141, с. 6].
Картина світу – це не його дзеркальне відображення, а завжди акт інтерпретації,
що здійснюється окремими суб’єктами, які відрізняються один від одного
вродженими та набутими нахилами і здібностями, глибинним світовідчуттям,
характером життєдіяльності [224, с. 32]. Утворюючи свої власні картини світу,
індивіди беруть участь як у формуванні картини світу окремого народу, так і «у
створенні цілісної і значно суперечливої гармонії світу» [239, с. 118-120].
Виступаючи формотворчою силою діяльності людини і значною мірою визначаючи
характер її мислення, загальна картина світу впливає й на те, що цим мисленням
продукується, – тип духовного творення [68, с. 271].
Головним семіотичним втіленням картини світу є мова, яка визнається
найдосконалішою та найзручнішою з усіх інших семіотичних систем, що беруть
участь у збереженні й передаванні накопиченого і людиною, і людством досвіду, а
також своєрідною «системою» упаковки нового знання [135, с. 18; 290, с. 251]. У
її надрах формується МКС – один із найбільш глибинних пластів картини світу в
людини [173, с. 43]. Вона виражає та експлікує інші картини світу людини, з її
допомогою: по-перше, проходить позначення основних елементів концептуальної
картини світу (далі – ККС), що виражається, як правило, в утворенні слів і
засобів зв’язку між словами й реченнями; по-друге, мова пояснює зміст
концептуальної картини світу, пов’язуючи в мовленні між собою слова [252, с.
107].
Виходячи з тези про взаємозв’язок мови й мислення та розмежовуючи останні як
два самостійні феномени, вчені розрізняють дві картини світу: концептуальну й
мовну. Іншими словами, мова йде про екзистенцію світу, його проекцію в
ментальній субстанції (мисленні) і вербальне картирування відбитої у свідомості
концептуальної системи знань про навколишню реальність [189, с. 134]. ККС – це
динамічне утворення у свідомості людини, яке служить обробці інформації про
світ і одночасно накопичує цю інформацію в узагальненому вигляді [149, с. 142].
Вона відображає сукупність знань та досвіду людини про навколишню дійсність,
сформовану у вигляді окремих концептів [73, с. 30]. Суттєвою особливістю ККС є
здатність до розвитку: інформаційний каркас, який називаємо концептуальною
системою світу, постійно видозмінюється в залежності як від зовнішніх, так і
від внутрішніх факторів [203, с. 70]. За своїм субстратом, який складають
концепти, образи, уявлення і т.ін., деякі ідеальні сутності, не завжди прямо
пов’язані з вербальним кодом, ККС складніша, ніж система, яка має своїм
субстратом мовні форми.
У нашій роботі термін «концепт» ми трактуємо широко, підводячи під це
позначення різносубстратні одиниці оперативної свідомості, якими є
представлення, гештальти, поняття, що репрезентують різні рівні розумової
абстракції [264, с. 58]. Оскільки у створенні ККС однаково важливу роль
відіграють і сам Світ, і Спостерігач, концепти визнаються нами
суб’єктно-об’єктними сутностями, у яких представлені і об’єктивна реальність, і
сама людина (або спостерігач), наділена спеціальним когнітивним механізмом (або
когнітивним організатором) для обробки інформації про навколишню дійсність [87,
с. 8; 242, с. 160]. Як одиниця пізнання світу концепт може мати різний ступінь
інформативної насиченості, залишаючись при цьому цілісним утворенням, здатним
поповнюватися, змінюватися і відображати знання та досвід людини [243, с. 77].
На думку А.Вежбицької, концепт варіюється від концепту-мінімуму до
концепту-максимуму й енциклопедичного доповнення в залежності від ступеня
пізнаності об’єкта [399, с. 77]. В.Н.Телія справедливо вважає, що концепт – це
все, що ми знаємо про об’єкт [269, с. 97]. Висловлюється також думка про те, що
головна роль, яку відіграють концепти в мисленні, – це категоризація. Вона
дозволяє групувати подібні об’єкти у відповідні класи [19, с. 16]. Для
утворення концептуальної системи світу, на думку Р.І.Павільоніса, необхідно
припустити існування деяких вихідних або первинних концептів, з яких потім
розвиваються всі інші [200, с. 102]. Такі найпростіші буттєві концептуальні
структури (у невеликій їх кількості) – архетипи колективної свідомості,
універсальні для всього людства, – входять у біопрограму людини, тобто є
вродженими, а, отже, такими, що передують мові й незалежні від неї. Іншими
словами, під архетипом розуміють універсальні моделі, що випливають з
колективного підсвідомого, спільного для всього людства або тенденцію до
утворення уявлень, які можуть значно коливатися в деталях, не втрачаючи при
цьому базової схеми [84, с. 75].
Разом із можливістю розрізнення ККС та МКС визнається також існування зон їх
істотного перетинання й накладання, а також ділянок постійної взаємодії. Але
трактується це по-різному. Антропологічні засади у вивченні мов, заклад
- Київ+380960830922