Розділ 2
Політична стабільність: сутність та сучасні теорії
2.1 Основні підходи до розуміння політичної стабільності
Проблема дослідження політичної стабільності й досягнення консенсусу набула
особливого значення на сучасному етапі розвитку політичної ситуації в Україні.
Це у свою чергу вимагає ґрунтовного вивчення теоретичного та практичного
досвіду, аналізу проблеми зарубіжними та вітчизняними науковцями.
Стабільність ще порівняно недавно характеризувалась однією величиною –
стагнаційним процесом як в СРСР, так і в країнах соціалістичного табору. Проте
нове тисячоліття потребує особливого осмислення і вимагає наукового пояснення
трансформаційних процесів, які відбуваються в Україні. Особливо це стосується
сфери політики, де це поняття сприймається лише за зовнішньою ознакою, але слід
звернути увагу і на внутрішні чинники даного явища. У колишньому радянському
Союзі дослідження політичної стабільності була практично відсутня. Серйозні
аналітичні праці були недопустимі не лише через ідеологічну заанґажованість
суспільних наук, які пропагували безконфліктну природу радянського суспільства,
але й через філософсько-аксіологічну настанову, сповідувану ідеологами існуючої
системи. Докорінно ситуація змінилася лише після того, як колишнє
“безконфліктне” радянське суспільство вибухнуло величезною безліччю конфліктів
глобальних, регіональних, локальних, економічних, політичних, етнічних,
конфесійних та ін. Радянське суспільство виявилось повністю обеззброєним перед
цими процесами .
Після проголошення Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року,
українська держава задекларувала свій шлях – шлях розвитку і побудови нового
суспільства, водночас проголосивши про рівність громадянських прав і свобод
перед законом, без привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань [1].
Таким чином, в нашому суспільстві почалась трансформація основних політичних
цінностей, що зумовило перехід його від тоталітарної системи управління до
режиму демократії. Одночасно з цим виникла нова хвиля кризових явищ,
етично-моральних проблем, загострилась політична боротьба. Очевидно, що головне
завдання розвитку громадянського суспільства в Україні полягає в забезпеченні
конституційних норм і дотриманні правового регулювання, що веде до своєрідної
кристалізації суспільства і налагодження процесів, які сприяють зародженню
політичної стабільності.
Проте конфліктного середовища просто неможливо уникнути – оскільки представлено
багато поглядів, особистостей, доктрин, парадигм, які завжди мають суперечливий
характер. До конфліктного середовища належать і політичні партії, громадські
організації, які представляють інтереси широкого кола громадськості. І тому, не
дивно, що в західній політичній доктрині, яка немає однобічного ідеологічного
забарвлення, особливу увагу приділяють таким категоріям, як стабілізація
політичних відноcин, консенсусне або компромісне вирішення конфліктів.
Консенсус в західних суспільствах існує у визнанні конституційних норм та
правил, які спрямовані на конкретні політичні рішення, що забезпечують та
гарантують сталий розвиток суспільства, у тому числі пріоритет громадянського
суспільства. Таке явище, як консенсус вимагає певних морально-етичних якостей
від суспільних сил і політичних партій, толерантності до іншої точки зору,
готовності вести діалог та шукати соціально-політичний компроміс. Конфлікти,
які виникають у будь-якій сфері суспільства, не виключають досягнення
стабільності і консенсусу. Стабільність, в свою чергу, не заперечує наявності
конфліктного поля.
Тема політичної стабільності вже доволі добре досліджена і апробована
представниками західної політологічної думки. Протягом останніх 50-ти років у
політологічній думці Західної Європи концепція політичної стабільності займає
чільне місце. Теоретичні основи стабілізації суспільства тісно пов’язані з
теорією конфліктів, що є не менш важливою ланкою нашого дослідження.
В Енциклопедичному розумінні, що подає Політологічний словник: "політична
стабільність – це стан політичної системи суспільства, де наявна сукупність
зв’язків між різними політичними суб’єктами, для яких характерна стійкість і
цілісність між собою, здатність до ефективної і конструктивної співпраці. І ця
співпраця повинна сприяти зародженню і розвитку стабілізації системи". [102,
с.338].
Поряд із тим існує певна кількість теорій, моделей, концепцій, які потребують
детального вивчення і критичної оцінки з погляду явища політичної стабільності.
Визначення стабільності як стану суспільства можна розглядати у двох площинах,
як широкого, так і вузького спектрів суспільних дій.
З іншого боку, категорія – стабільності охоплює різні сфери суспільних
відносин: багато колоритність теорій економічної галузі, де дана категорія
набуває чітких ознак особливо в постіндустріальному суспільстві. Як зауважив
Д.Беллі, який вважає, " стабільність набуватиме нових ознак в залежності від
способу економічної діяльності в кожній країні окремо, і тому вона
відрізняється своєю будовою, ідеологічними критеріями, методами дії політичної
системи, де стабільність, в даному випадку – “modus vivendi” (спосіб життя)
внутрішнього середовища країни". [129, с.685].
Іншого погляду дотримується відомий польський реформатор, автор “шокової
терапії” кінця 80-х років XX століття, Л. Бальцерович. Він писав, "політична
стабільність потрібна лише для того, щоб мати змогу створити і утримати змінні
основи розвитку, особливо економічного характеру". Таким чином, із слів
польського економіста випливає, що стабільність сама собою не може існувати, а
являє сукупність взаємодій і, в
- Київ+380960830922