РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика досліджуваної вибірки
Для одержання об'єктивних даних варто відібрати адекватну дослідницьку вибірку.
Для того, щоб визначити вікову динаміку, структуру і механізми формування
тілесної ідентичності в жінок були проаналізовані дві вікові групи досліджених:
група дівчаток-підлітків і група дівчат.
Підлітковий вік, як було показано вище, є кризовим етапом становлення образу
тіла і тілесної ідентичності, що й обумовило склад першої групи – 100
дівчаток-підлітків 12-15 років, учні харківської середньої школи. Саме в цьому
віці після травми менархе відбувається прийняття жіночого гендера, що важливо
для формування статеворольових структур особистості, у тому числі і тілесної
ідентичності. Оскільки основною метою дослідження в даній групі було виявлення
зв'язку між образом тіла, тілесною ідентичністю й особливостями сімейної
соціалізації, у якій важливу роль грають як батько, так і мати, то в цю групу
ввійшли дівчатка з повних родин.
Друга група – дівчата 18-20 років (90 осіб), студентки харківських вищих
навчальних закладів. Це період становлення зрілої сексуальності і пошуку
шлюбного партнера, що припускає активізацію по механізму «повторного удару»
травм дитячого і підліткового віку, пов'язаних зі статеворольовою
проблематикою. Крім того, це період активного засвоєння жіночих гендерних
ролей, обумовлений вступом дівчат у доросле соціальне життя і розширенням
діапазону саморепрезентацій у соціумі. Тому основним критерієм добору в дану
групу була порівнянність за соціальним статусом (студентки), а також за
сімейним статусом (незаміжня), що не мають дітей.
Слід зазначити, що і перша, і друга групи досліджуваних за Е. Еріксоном [131,
125] перебувають на стадії психосоціального розвитку, пов’язаної із кризою
“его-ідентичність – рольове змішання”. Ця криза характеризується тим, що перед
дівчатами стоїть завдання інтегрувати в свою особисту ідентичність всі знання
про себе, а також усі соціальні ролі, в тому числі і статеві.
Цілі дослідження визначили і вибір методик, використаних у кожній із груп.
2.2. Методики дослідження
У даній роботі використовувалися:
Методики дослідження сприйняття (задоволеності) власного тіла: модифікований
варіант виміру самооцінки “Градусник”; метод семантичного диференціалу; метод
сематинчного вибору.
Дослідження самооцінки: методика самооцінки А. Будассі [18].
Статеворольові шкали: ACL-шкала A.B. Heilbrun [156], психосексуальна пропорція
Dur-Moll тесту L.Szondi [179], п'ята шкала виразності чоловічих і жіночих рис
MMPI (варіант Ф.Б. Березіна і співавт. [58]), шкала М/Ф ПДО Лічко [58].
Методики оцінки особливостей сімейної соціалізації: напівформалізоване
діагностичне інтерв'ю.
Більш докладно опишемо деякі з цих перерахованих вище методик.
Слід зазначити, що в зв'язку з малою розробленістю проблеми образу тіла і
тілесної ідентичності у вітчизняній психології, методична сторона подібних
досліджень мало операціоналізована. Тому ми зіштовхнулися з необхідністю
модифікування деяких існуючих методик для більш точного їхнього застосування в
ході даного дослідження.
Модифікований варіант виміру самооцінки “Градусник” (див. Додаток А) Для
дослідження ступеня задоволеності тілом використовувався модифікований нами
варіант виміру самооцінки [18]. Слід зазначити, що у вітчизняній психології при
дослідженні задоволеності зовнішністю досліджуваним пропонується оцінювати
параметри частин тіла, які навряд чи представляють цінність в цілісному
сприйнятті жінками власної зовнішності, наприклад, ширина плечей, довжина стопи
і т.п.. У ході пілотажного дослідження був отриманий список частин тіла,
найбільш значимих для уявлення про привабливу жіночу зовнішність. На шкалі від
0 до 100% досліджувані відзначали рівень задоволеності своєю зовнішністю окремо
по наступним частинах тіла: обличчя, груди, ноги, живіт, стегна, сідниці,
шкіра.
Загальний рівень задоволеності тілом (Езагальн) розраховувався нами як середнє
арифметичне суми приватних оцінок задоволеності окремими частинами тіла. Були
також уведені дві додаткові шкали: шкала задоволеності здоров'ям і шкала
задоволеності сексуальним життям. На нашу думку, оцінки за даними шкалам
повинні були доповнити загальне уявлення про рівень задоволеності тілом.
Методика «Семантичний диференціал» (див. Додаток Б) Для дослідження
особливостей психосемантичних уявлень про тіло, того особистісного змісту, яким
наповнюється поняття «тіло», а також з метою з'ясувати емоційну забарвленність
даного поняття, нами використовувалася методика «Семантичний диференціал». Це
метод якісного і кількісного індексування значень при вимірі емоційного
відношення особистості до об'єктів, аналізу соціальних установок, ціннісних
орієнтацій, суб'єктивного змісту і т.д. [18, 106]. Застосування даної методики
в нашому дослідженні було спрямоване на виявлення психосемантической близькості
між уявленням про тіло й емоційно насиченими конструктами (радість, щастя,
любов), і негативно забарвленими (хвороба, страх, бруд). Нашу задачу складало
визначення семантичної відстані між відповідними точками об'єктів в
особистісному семантичному просторі суб'єкта. Семантична відстань
розраховувалася по такій формулі:
, де
D (x, y) - семантична відстань між об'єктами х и у;
хi ,уi - різниця між координатами двох крапок, що представляють значення
об'єктів Х та У по факторі.
Оскільки контрольним стимулом у нашому дослідженні виступало слово «тіло», то з
метою більш точного його оцінюваннями досліджуваними нами був запропонований
спеціальний список прикметників (виявлених у результаті проведення пілотажного
дослідження),
- Київ+380960830922