РОЗДІЛ 2
НАЗВИ ПТАХІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА НІМЕЦЬКІЙ МОВАХ В ОНОМАСІОЛОГІЧНИХ ПАРАМЕТРАХ ЗІСТАВЛЕННЯ
2.1. Зіставлення орнітологічної лексики за засобом та джерелом номінації
У сучасному мовознавстві ономасіологія визначається у вузькому розумінні лише як вчення про процеси називання словом і лексичної об'єктивації понять, а в широкому - як галузь дослідження всієї номінативної діяльності в мові, що відображає й об'єктивує членування світу в процесі пізнання його об'єктів і зв'язків [ЛЭС, 345]. В.К. Павел зазначає, що номінація явищ, яка розглядається в загальному плані еволюції мови, це невимушений, спонтанний процес [113, 30]. При цьому слід зазначити, що цей процес пов'язаний із виникненням у певний проміжок часу нових понять, їх осмисленням певним народом у ході пізнання світу. Семантика мови, значення слів, які входять до її словникового складу, являють собою фіксований підсумок попередньої роботи думки народу. Кожна мова, фіксуючи в значеннях слів результати пізнання дійсності, по-своєму їх аналізує, по-своєму синтезує відзначені аналізом у значенні слів сторони дійсності, по-своєму їх диференціює й узагальнює - залежно від умов, у яких ця мова формувалася [130, 45]. Мова надає можливість людині спілкуватися з іншими, висловлювати свої думки та прагнення, розширювати знання про світ. Самі по собі мови, на думку Р.О. Будагова, не можуть поділятися ні за ступенем експресивності, ні за ступенем логічності. Це зауваження, на його думку, зайвий раз акцентує глибоко людську природу мови, роль людей у процесі функціонування мови [123, 25]. У свою чергу Р.Г. Авоян зазначає, що значення є мовною формою дії думки в сукупному контексті дії суб'єкта, що спрямована на задоволення його соціальних потреб і на досягнення ним різних цілей [1, 4]. Необхідність у комунікації, яка забезпечує спільну діяльність, "змушує людину знайти або створити позначення відповідної реалії, тобто виникає установлення на формування номінативної одиниці" [146, 19].
Номінація визначається як закріплення за мовним знаком поняття - сигніфіката, що відображає певні ознаки денотата - властивості, якості та відношення предметів і процесів матеріальної й духовної сфери, завдяки чому мовні одиниці утворюють змістові елементи вербальної комунікації [185, 101]. У зв'язку з цим О.С. Снітко підкреслює, що найважливішим етапом акту номінації є закріплення за створеною номінативною одиницею (НО) значення, тобто спроможності співвідноситися з наявними у свідомості людини наочно-чуттєвими формами відображення тих предметів і явищ, позначенням яких служить ця НО, що у свою чергу завершує процес формування та закріплення понять [146, 24]. Отже, можна погодитись із висновком про те, що "найважливіше поняття ономасіології - акт номінації - одночасно й найважливіше поняття мовленнєвої діяльності" [83, 42].
О.О. Селіванова підкреслює, що зіставлення номінативної природи еквівалентів у різних мовах на підставі їхніх концептуальних (когнітивних) структур є оптимальною моделлю сучасної контрастивістики [136, 74]. Метою ономасіологічних зіставлень є визначення того, "які слова обираються у двох мовах для позначення одного і того ж об'єкта" [43, 234]. Ономасіологічні параметри для контрастивної лексикології в широкому розумінні - це такі ознаки розбіжностей, які зазначають неоднакові способи номінації одних і тих же предметів у різних мовах [91, 191]. До них належать джерело (походження) номінації, структура слова (з коренями ідентичного/різного значення), мотивація та форма найменування (слово/словосполучення) явищ та предметів дійсності.
"Сукупність тенденцій у застосуванні мовних засобів, інакше кажучи, визначених типів номінації в мовленні складає узус (або норму мовлення, яку слід відрізняти від норми мови)...Узус (норма мовлення) є реалізацією в мовленні форм, наданих системою і нормою; він є варіативним, допускає вибір, який, усе ж таки, незначний, оскільки конкуруючі форми виступають у даному вживанні як синоніми" [39, 28]. Разом з тим виявляється й естетична функція мови в тих випадках, коли використовуються образні можливості мови, коли значущим елементом мовлення стає його звукова організація, коли на перший план виступає мовна мотивованість засобів вираження - етимологічна, експресивно-стилістична або семантична [180, 102].
Розглянемо спочатку різномовні співвідношення за засобом і джерелом номінації, які поділяються на відповідники з коренями ідентичного та різного значення.
2.1.1. Відповідники з коренями ідентичного значення. Дана група співвідношень поділяється на а)слов'янські та германські назви, які утворилися в українській, німецькій (розглянемо також деякі російські та англійські назви) мовах і мають корені з ідентичним значенням, та б)запозичені слова, які мають у зазначених мовах спільні джерела походження. Шляхом аналізу за допомогою етимологічних словників було встановлено походження слів, які беруть початок ще з давніх часів. Характер номінації в слові ніяк не змінює того, що ознака, на основі якої матеріалізується абстрактна назва речі та класу, може бути найрізноманітнішою. Головне, щоб ця ознака мала відношення до класу предметів, але для номінації неважливо, суттєва ця ознака чи ні; ось чому етимологія слів виявляє вельми строкату картину як у рамках однієї мови, так і для мовних сімей [72, 71].
Перша підгрупа є численною порівняно з підгрупою запозичених слів, що пояснюється давнім існуванням назв птахів, оскільки вони, будучи істотами, ще з давніх-давен були наближені до людини й відігравали в її житті особливу роль.
Порівняймо підгрупу:
а) слов'янські - германські назви:
укр. берегівка - нім. die Uferschwalbe (das Ufer - берег);
укр. буревісник - нім. der Sturmvogel (der Sturm - буря);
укр. вівсянка - нім. die Ammer 'ahd. amaro ярове зерно, яким
живиться птах, n