РОЗДІЛ 2
УКРАЇНСЬКО-ПІВДЕННОАФРИКАНСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ПОЛІТИЧНІЙ ГАЛУЗІ
2.1. Двосторонні українсько-південноафриканські політичні відносини
Особливе місце у контексті співробітництва України з країнами Африканського
континенту займають взаємини з Південно Африканською Республікою. Специфіка
південноафриканського вектора зовнішньої політики України стосовно держав
Африки зумовлюється цілим рядом чинників. За роки незалежності України між
обома країнами активно розвивався інтенсивний політичний діалог, стабільно
нарощувалися торговельно-економічні та науково-технічні зв’язки. Україна
знайшла в особі ПАР впливового політичного партнера, готового до тісних форм
співпраці як на двосторонньому рівні, так і в рамках багатосторонніх
міждержавних форумів. З метою структурного закріплення відносин між Україною і
ПАР було нароблено комплексну договірно-правову базу, розбудовано дійові
механізми політичної взаємодії. Значення конкретних практичних результатів
українсько-південноафриканського діалогу для обох країн, його якісні (системні)
та кількісні характеристики дають підстави для його виокремлення на загальному
фоні українсько-африканських взаємин.
Вважаємо науково доцільним виокремити в процесі розвитку
українсько-південноафриканського політичного співробітництва три етапи (два
загальних та один перехідний). Етап становлення відносин, що умовно охоплює
1960-ті – кінець 1980-х років, несе специфіку, зумовлену рядом чинників.
Насамперед, йдеться про особливість правового статусу України (формально –
держави-засновниці ООН і суб’єкта міжнародного права, а фактично – складової
Радянського Союзу без власної національної зовнішньої політики). Іншим
фактором, що накладає принциповий відбиток на становлення
українсько-південноафриканських взаємин, є характер політичного режиму, що
існував у той момент у ПАР. Впродовж цього періоду апартеїд був чинником, що за
визначенням ускладнював політичні відносини ПАР із зовнішнім світом (включаючи,
попри розхоже твердження радянської історіографії, країни Заходу). Зазначені
обставини в своїй сукупності унеможливили регулярне пряме дипломатичне
спілкування між Україною та Південно-Африканською Республікою. Тим не менше, на
даному етапі Україна активно, хоча й непрямо (через механізми та інститути ООН
та кількох інших міжнародних організацій), взаємодіяла з ПАР, домагаючись
демократичних змін всередині Республіки – викорінення державної практики
расизму, демонтування системи „внутрішнього колоніалізму”, відновлення
громадянських прав небілого населення, встановлення уряду більшості, а також
припинення її агресивної зовнішньої політики.
Другий етап (1991 – 1994 роки), що може бути умовно названий перехідним,
проходив в умовах докорінних змін як у системі міжнародних відносин, так і
всередині й України, й ПАР. У контексті українсько-південноафриканських
відносин даний період позначився встановленням прямих офіційних зв’язків між
двома країнами, закладенням перших блоків до фундаменту майбутніх політичних
взаємин. Цей етап характеризується поступовим нарощенням двостороннього
спілкування, зближенням інтересів двох держав на міжнародній арені. Спираючись
на нароблений у попередні роки авторитет, Україна надала ПАР, що реформувалася,
посильне сприяння в розмороженні політичних контактів зі світом, амортизації
статусу ПАР як держави-члена ООН, пом’якшенні, а згодом і знятті режиму
санкцій.
Третій етап (1994 р. – наші дні) можна кваліфікувати як період нормального
поступального розвитку повноцінних політичних відносин України та ПАР,
налагодження співробітництва як на двосторонній основі, так і в рамках
міжнародних організацій. Даний етап визначається відсутністю екзогенних
обмежень на українсько-південноафриканські контакти, обопільною сформульованою
зацікавленістю сторін у розширенні зв’язків, а, отже, створенням підвалин для
подальшого взаємовигідного партнерства.
2.1.1. Становлення українсько-південноафриканських відносин: проблеми і
надбання
Завдання забезпечення повноти дослідження українсько-південноафриканських
політичних відносин, дотримання настанови на максимально можливу панорамність
вивчення їх фактажу, структури та перебігу розвитку обумовлює необхідність
розглянути українсько-південноафриканські контакти в ретроспективі.
Вважаємо за доцільне підкреслити, що специфічний характер політико-правового
статусу України цього періоду, який донині викликає дискусії у вітчизняних
наукових колах, особливості її зовнішньополітичної та дипломатичної діяльності
у своїй сукупності є чинником, котрий накладає свій відбиток на подачу та
аналіз матеріалу щодо „радянського” етапу в українсько-південноафриканських
контактах, визначення їх основних параметрів, їх оцінку з позицій сьогодення.
Ми виходимо з того, що питання кваліфікації міжнародних кроків українського
радянського міністерства закордонних справ як проявів „зовнішньої політики”
України даного етапу або, навпаки, формальної „зовнішньополітичної присутності”
української „квазідержави” у міжнародних відносинах, попри всю його значимість
для сучасної української політології, знаходиться за межами кола проблематики,
якої торкається дана робота. У тому, що стосується реалізації завдань цієї
частини дисертації, ми притримуємося такої дослідницької концепції з
зазначеного питання. У значній мірі дії Української РСР на міжнародній арені
були продуктом політики, сформульованої за її межами, причому участь України в
розробці курсу, який вона де-юре проводила, була мінімальною. Ця політика не
мала своєю метою захист національних інтересів У
- Київ+380960830922