РОЗДІЛ 2
КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНЕ ТЛО ТА МОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРЕСИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ У США І КАНАДІ
2.1. Українська мова в чужомовному середовищі як фактор збереження національної ідентичності
Однією з важливих тенденцій у розвитку сучасної лінгвістики вважається тенденція, основою якої є усвідомлення того, що пізнання мови бере початок від пізнання її носія, реального і дійсного користувача. Такий погляд на цю проблему у сучасному мовознавстві пов'язуємо насамперед з ім'ям О.Потебні. Він зазначав, що знання людей про світ не є тотожними, і це відображається на тому змісті, який вони вкладають у слова. Слово є засіб, який виходить з глибини людської природи. Як у слові вперше людина усвідомлює свою думку, так і в ньому ж перш за все вона бачить ту закономірність, яку потім переносить на світ [230, с.124]. Люди розуміють один одного в процесі спілкування тому, що у змісті слів є щось спільне, народне. Це спільне О.Потебня називав "найближчим значенням" змісту слова. Саме воно робить мову засобом спілкування. В етнолінгвістичних працях значна увага приділяється вивченню образів, які відбивають дійсність у дзеркалі етнічних пріоритетів, що є особливою формою зберігання знань людини про навколишній світ і про саму себе.
Рідна мова має найтісніший і щоденний зв'язок з нашим життям, життям суспільства і нації, - зазначав Ш. Баллі. - Раптові зміни, такі, які спостерігаємо у політиці, праві і навіть моралі, невідомі для мови. Звідси випливає, що мова прекрасно може відображати колективне мислення, яке з плином часу зазнало глибоких змін [25, с.23]. Вживання слів із властивим для них значенням не є напрацюванням чи досягненням однієї людини. Це - соціальний досвід, який передається з покоління в покоління у середовищі носіїв тієї чи іншої мови.
У процесі переселення та еміграції українців до США та Канади на першому етапі постала проблема оволодіння англійською мовою, на другому - проблема збереження та повнокровного функціонування української мови у чужомовному середовищі.
Одним з найбільш складних етапів в оволодінні іноземним мовленням є те, що об'єктивний зміст думки позбавлений однозначного зв'язку з мовною формою вислову. Якщо тотожний зміст у рідній мові позначається одними, а в іноземній мові - іншими знаками, або ще гірше - стосується різних мовних категорій, то мовні зразки однієї мови неминуче вступають у протиріччя і конкуренцію з наново засвоюваними зразками іноземної мови [82, с.60].
Правильне орієнтування на засвоєння та розуміння мови починається з розуміння процесу відображення того чи іншого явища об'єктивної реальності. Жодне слово однієї мови не повідомляє про предмет те ж саме, що і слово, яке позначає той самий предмет у іншій мові. Зміст формальних структур мови, її власне мовне значення І.Гальперін називає "мовною свідомістю" [82, с.48]. Поняття "мовна свідомість", на відміну від інших слів і від інших видів суспільної свідомості, підкреслює і ту найважливішу обставину, що воно є змістовим утворенням, відображенням не лише речей самих по собі, а тих суспільних уявлень про ті речі, які обов'язкові при будь-якому мовленнєвому повідомленні цією мовою [82, с.71].
Позамовний зміст і формальні структури мови тісно пов'язані з мовною свідомістю і з особливостями її відображення. Мовна свідомість народу формується стихійно для носія мови. Процеси породження мовної свідомості та мовного висловлювання є об'єктом вивчення у психолінгвістиці. Найсучасніший погляд на мову та способи зміни переконань за допомогою психолінгвістичного програмування належить Робертові Ділтсу. Він узагальнив досвід вчених-психолінгвістів Н.Хомського, Д.Гріндера, М.Еріксона, А.Кожибські, Дж.Лаборде і збудував власну теорію, яка базується на результатах дослідження того, яким чином уміле використання мови та мовлення дає можливість здійснювати вплив на інших людей. Мова є одним із ключових компонентів, з яких ми будуємо наші внутрішні моделі світу. Вона здатна здійснювати величезний вплив на те, як ми сприймаємо реальність і реагуємо на неї [101, с.21].
Конкретні обставини мовного спілкування диктують систему значень елементів висловлювання, які у конкретній мові реалізуються визначеною кількістю значень граматичних категорій, і в морфологічній теорії позначаються відповідними формальними конструкціями [133, с.43].
Між мовною особистістю і національним характером існує глибинний зв'язок. Тісне поєднання мови й етносу, мови і національної ментальності є особливо важливими у плані відображення національного самоусвідомлення кожного народу. Найбільш яскравими та своєрідними засобами відтворення національно-культурних особливостей мовної системи є фразеологізми.
Фразеологізми кожної мови - це ключ до особливостей національної психології. Спосіб життя, манера поведінки, мода - все це прийняті в контексті даної культури модуси, у яких суб'єкт коннотує свій соціальний та національний статус, смаки, своє ставлення до цінностей культури. Ідіоматичне словосполучення у цьому контексті не описує річ чи явище, а пропонує їх інтерпретацію, тому ідіому можна вважати феноменом культури.
Вперше зв'язок мови й етносу обгрунтував у своїх наукових працях В. фон Гумбольдт. Він твердив, що з розвитком мови національні відмінності переходять у більш світлу ділянку духу. Самі ж мови набувають настільки визначений характер, що за ними стає легше впізнати характер нації, ніж за її звичаями та вчинками [95, с.335]. О.Потебня розширив теорію В. фон Гумбольдта і подав її в етнографічному контексті. Він зазначав, що мова не є засобом висловлювання готової думки, а створює її; що вона не відображення світогляду, що склався, а складова його діяльності [230, с.130]. Теоретичні основи етнолінгвістичного вивчення фразеології, погляд на фразеологізми під кутом етнолінгвістичного їх дослідження здійснили Є.Верещагін, В.Костомаров, І.Подюков, М.Толстой, В.Телія, В.Мокієнко, Т.Дрідзе. На основі українського фразеологічного матеріалу свої дослідження здійснювали В.Ужченко, Л