РОЗДІЛ 2
РЕАЛІЗАЦІЯ ТЕОРЕТИЧНИХ НАСТАНОВ Р.МЕРТОНА В СУЧАСНІЙ СОЦІОЛОГІЇ
2.1. Kонцепції макро-мікро-синтезу в сучасній соціології
У рамках сучасної теоретичної соціології в останні роки починає домінувати ідея
синтезу різних концепцій, створення нових синтезуючих напрямків у вивченні
соціальної реальності. Це завдання висувається багатьма провідними сучасними
теоретиками, зокрема Дж. Александером, Д. Рітцером, Н. Уіллі та іншими. Певний
внесок у цю діяльність вніс ще Мертон. Його прагнення зосередити дослідницьку
увагу на теоріях середнього рангу (рівня), а тим самим відмовитися від марних
теоретичних дискусій і звернути увагу на дійсно важливі практичні проблеми,
відповідає духу сьогодення. Насамперед йдеться про його ревізію функціонального
і структурного аналізу з точки зору врахування інших підходів.
Американський класик ускладнює функціоналізм, вводячи в нього різні аспекти
явних і латентних функцій, за допомогою поняття амбівалентності, що привносить
розуміння внутрішньої суперечливості у функціонування систем. Він також
намагається зв'язати функціональний аналіз з реальністю, тим самим продовжуючи
спроби Дюркгейма обґрунтувати на підставі аналізу емпіричних фактів причини
позитивних і негативних наслідків одних і тих же функцій у суспільстві.
Структура в концепції Мертона також з'являється у вигляді досить складної
системи відносин, де ми фактично бачимо спробу зв'язати в єдине ціле поняття
дії і структури (такий взаємозв'язок, власне кажучи, є на сьогодні центральною
проблемою сучасної теоретичної соціології). Таким чином, хоча в жодного із
сучасних дослідників, особливо у Франції і Німеччині, ми не знайдемо в тексті
безпосередніх посилань на роботи Мертона, проте багато в чому їхні концепції
збігаються з його основними позиціями. Швидше за все, у цьому випадку ми маємо
справу з процесами паралельних відкриттів у науці, коли дослідники в одній
області знання, незалежно один від одного, отримують майже одночасно одні й ті
самі висновки. Так зазвичай стається тоді, коли назріває якісно новий стрибок у
розвитку науки, коли існує проблема, а різні школи і напрямки намагаються її
вирішити. У такому випадку можна сказати, що ідеї Мертона, випередивши сучасні
розробки на десятиліття, виявилися фактично однією з перших спроб ревізії
класичної спадщини.
Спробуємо проілюструвати це прикладами зіставлення деяких базових ідей
сучасних концепцій, що розвиваються в рамках мікро-макро-синтезу, з підходом
Мертона.
Першою концепцією, що ми порівняємо з мертонівською, буде теорія
комунікативної поведінки Ю. Габермаса [56] [1) [56] Габермас Ю.Структурні
перетворення у сфері відкритості. – Львів: Літопис, 2000. – С.50.]). Не
вдаючись особливо в деталі цього грандіозного наукового проекту, розглянемо
тільки базові тези, які перегукуються з думками і ідеями Мертона. У рамках
даної теорії Габермасом здійснюється спроба створити основи для нової теорії
суспільства. Для цього він робить спробу обґрунтувати концепцію “комунікативної
реальності” , досить критичної за своїм змістом, яка могла б протистояти
традиційному когнітивно-інструментальному розуму Заходу.
По-друге, двоїсте поняття суспільства, яке б зв'язало парадигми життєвого і
системного світу більше, ніж теоретично. Нарешті, теорію сучасної соціальної
взаємодії, що пояснювала б ті типи соціальної патології, котрі сьогодні стають
усе більш виразними. За допомогою припущення, що комунікативно структуровані
сфери життя входять у підпорядкування імперативу сфери автономних, формально
організованих дій. Таким чином, теорія комунікативної поведінки намагається
уможливити вираження в поняттях життєвих зв'язків у суспільстві .
Габермас розділяє три різні ціннісні сфери в сучасному суспільстві, що
будуються на різних типах претендування витлумачення дійсністі. Наука будується
на претензії на істинність, мораль – на вірності нормам, а мистецтво – на
правдивості. Цей потрійний розподіл він обгрунтовує своєю універсальною
прагматикою. Габермас зтверджує, що комунікативна раціональність – це форма
раціональності, що є у всіх трьох сферах, але що вони відрізняються одна від
одної в питанні про те, якого типу претензія на дійсність висуваються в різних
сферах.
Габермас проводить також аналіз різних понять, які відбивають поведінку
індивіда у соціології – телеологічної (цілеспрямованої), нормативно
регульованої і драматургічної дій. Вихідна точка поняття телеологічної дії – це
окремий індивід і його розрахунки, тому соціологія, що ґрунтується на такому
понятті, виявляє тенденцію до індивідуалістичного погляду на суспільство. Це
поведінкове поняття співвідноситься з “об'єктивним світом”.
Поняття нормативно регульованої дії виходить, навпаки, зі сталої в суспільстві
системі норм і цінностей. Тут діючий індивід у першу чергу співвідноситься з
прийнятими в суспільстві нормами, що становлять точку відліку для власної
поведінки індивіда. Це поведінкове поняття співвідноситься із соціальним світом
і індивід вступає в даному контексті як підлеглий соціальним нормам.
Третє поведінкове поняття, драматургічна дія, Габермас бере з драматургічної
соціології Гофмана. Це поняття відповідає дії, у якій обличчя виражає і
представляє себе самого, свій суб'єктивний світ. Це поведінкове поняття
будується не на об'єктивному сприйняття чи соціальному світі, а на взаємодії
між різними суб'єктивними світами. Зв'язуючи ці три поведінкових поняття з
трьома світами, у яких обертаються індивіди, він вибудовує свою концепцію
комунікативності.
Слід зазначити, що багато в чому таке трактування соціальних дій
співвідноситься з трьохвимірним баченням структури в концепції Мертона.
- Київ+380960830922