РОЗДІЛ 2.
ВИНИКНЕННЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ, РОДИ ВІЙСЬК У СЛОБІДСЬКИХ КОЗАЦЬКИХ ПОЛКАХ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТ.
2.1. Принципи комплектування та організації слобідських козацьких полків
При дослідженні військової справи в слобідських козацьких полках XVII - XVIII ст. перш за все слід звернути увагу на проблему організації полків як військових підрозділів, на те, яким чином відбувалося поповнення особового складу, мобілізація, забезпечення полків, адже це безпосередньо впливало на їхню боєздатність.
Козацькі полки Лівобережної, Правобережної та Слобідської України будувалися на майже однакових засадах комплектування: це було станове військо, доступ до якого мали лише козаки, особливий стан, що, володіючи спадковими землями, звільнявся від звичайних податків та повинностей, одержував право займатися промислами та торгівлею, користувався правом пропінації (вільне виготовлення та торгівля спиртним), підлягав своїй, козацькій, юрисдикції [4, с.14]. Добре ілюструє таке розуміння козаками окремішності свого стану чолобитна острогозьких козаків цареві від 1700 р., де йдеться про те, що полку 26 травня 7196 (1688р.) була видана грамота за службу, "о томъ, что съ казаковъ пошлинъ при торговле взымать не велено, а велено намъ, холопамъ Твоимъ, черкасомъ всякими своими промыслы промсышлять, винокурню и шинки держать и шинковать и всякими заводы владеть вечно, безоброчно и безпошлинно, противъ нашей братьи казаковъ черкаскихъ Сумскаго, Ахтырскаго и Харьковскаго полковъ, вместо Твоего, Великаго Государя, годового денежнаго и хлебнаго жалованья за наши, холопей Твоихъ, полковые службишки"[66, с.310-311]. Дозволяючи слобожанам-переселенцям вільно займатися промислами, російський уряд нічого не втрачав, бо взамін одержував козацькі підрозділи, що перебували на власному утриманні (тобто щодо них не виникало проблеми, котра дуже гостро стояла щодо гарнізонів Чугуєва, Цареборисова та інших російських форпостів у Дикому Полі - проблеми забезпечення). Зрозуміло, що на практиці місцеві воєводи, котрим підпорядковувалися українські переселенці до (а частково - і після) створення полків, намагалися-таки брати з них мита, податки та хабарі, що мало своїм наслідком не лише скарги, подібні до згаданої чолобитної острогожців цареві, але й, у випадку особливо значних здирств та самоуправств воєвод та приказних людей, призводило, у вибухонебезпечній атмосфері прикордоння, й до відкритих виступів місцевого населення проти утисків його козацьких прав (поширення повстання Брюховецького на Слобожанщину в 1668 р. та Разіна в 1670 р.[106, с.189-192] є тому підтвердженням). Уряд, не зацікавлений у провокуванні заворушень, зрідка намагався стримувати надто ретивих чиновників на місцях, часто їх змінюючи.
Наділені згаданими правами та пільгами завдяки царським жалуваним грамотам, слобідські козаки мало відбувати свою основну повинність, військову службу, по одному козаку від козацького двору, як за відносно мирних часів (саме відносно мирних, бо про повністю мирні часи на степовому прикордонні Російської держави XVII - початку XVIII ст. годі було мріяти), так і за часів відкритого збройного протистояння Російської держави та її сусідів. Але на станову систему комплектування козацького війська великий вплив справляла майнова диференціація серед козацтва - явище, якого неможливо було уникнути. Зубожіння частини козаків з часом сягало такого рівня, що вони вже не могли відбувати військової служби "кінно й оружно", як це завжди вимагалося від козацтва цього періоду. На Слобідській Україні, що перебувала під безпосереднім військово-адміністративним керівництвом органів російської влади, категорія збіднілих козаків-підпомічників знайшла юридичне оформлення навіть раніше, ніж на Лівобережжі. В грамотах Петра I всім п?яти існуючим на 1700 рік полкам ідеться про те, аби на кожен полк приходилася певна кількість козаків-бути 3500 чоловік у п?яти полках [4, c.25]. Решта козаків офіційно виключалася з реєстру та іменувалася підпомічниками, на них покладався обов?язок "допомагати" в несенні служби кінним виборним козакам-компанійцям. Підпомічників приписували до козацьких дворів на основі поіменних розписів, за краще забезпеченими матеріально козаками - по 2-4 підпомічники, за гірше забезпеченими - по 5-7; по кілька десятків підпомічників приписувалося старшині, залежно від службового становища [8, c. 201 -202]. Так, у 1732 р., тобто до реформ князя О.Шаховського, сумський полковник мав 9 дворів підпомічників, охтирський - 23, ізюмський - 11 дворів, острогозький - 10; cумський полковий суддя - 15 дворів, охтирський - 42. харківський - 10, ізюмський - 10, острогозький - 15; сумські сотники мали від 5 до 15 дворів підпомічників, охтирські та острогозькі - в середньому по 13, харківські та ізюмські - по 10 дворів підпомічників [9, с. 158]. У 1732 р. найбільше підпомічників (616 дворів, 2029 душ) мала старшина Охтирського полку, в решті полків ця цифра становила близько 300 дворів і від 1000 до 1500 душ [9, с. 158].Загалом же у п?яти слобідських полках до старшини було приписано 1823 двори підпомічників (6743 душі)[9, с.158], що складало непропорційно високий відсоток до загальної чисельності підпомічників (17,3 %). Після реформи Шаховського кількість підпомічників, що надавалися старшині, була дещо зменшена (так, харківський полковий суддя мав тепер 6 дворів, сотники - по 3 двори тощо [7, с. 104]), але натомість чимало підпомічників отримували офіцери новостворених регулярних рот і навіть рядові драгуни[7, с.104].
Взагалі-то фактичний поділ слобідських "черкас" на дві нерівноцінні у військовому відношенні категорії існував уже задовго до 1700 р. Документи середини XVII ст. фіксують, окрім черкас (козаків) полкової служби, ще так званих черкас городової служби. На думку Д.І.Багалія, це були міщани, озброєні мешканці міст Слобідської України, котрі мали доглядати за станом фортифікацій міст, за мостами, шляхами в містах тощо [7, с. 93]. Гірше підготовані та споряджені, аніж полкові козаки (так, у 1683
- Київ+380960830922