РОЗДІЛ 2
ЗМІСТ І ОСОБЛИВОСТІ ПРОПЕДЕВТИЧНИХ КУРСІВ ТА
МЕТОДИКА ЇХ ВИКЛАДАННЯ У ХХ СТОЛІТТІ
2.1. Місце й роль історичної пропедевтики в закладах освіти на початку ХХ століття.
Початок ХХ ст. увійшов в історію шкільництва як період його глибокого реформування. Практично не було такої галузі, яка б не зазнала суттєвих змін. Історія в навчальних закладах вивчалася традиційно - у вигляді двох концентрів: елементарного та систематичного. Однак за програмами 1913 р. для гімназій збільшили кількість годин до 22 (замість 13) і змінили підходи щодо викладання історії. Тепер історію вивчали трьома концентрами: а) елементарний курс (1-2 класи), б) систематичний курс (3-6 класи), в) повторення та додатковий курс (7-8 кл.) [8, с. 11].
Зміст елементарних курсів історії не залишився за межами наукового пошуку та суперечок. Прихильники впровадження історичної пропедевтики у початковій школі вважали, що цей курс повинен вивчатися в 1-у та 2-у класах. Ідею вивчення елементарного курсу в такий спосіб підтримували вчені, провідні методисти, педагоги-новатори: П. Дрейман, Є. Зв'ягінцев, С. Знаменський, К. Іванов, М. Кареєв, Д.Марков, С. Нікольський, О. Рудченко, В. Уланов [167, с. 30; 565, с. 112; 242, с. 100; 210, с. 9; 237, с. 133; 325, с. 15; 390, с. 8; 243, с. 3-13; 566, с. 112]. Н. Попова та М. Шамонін пропонували вивчати історію у 2-3 кл.. [439, с. 118-122; 243, с. 14-17]. З критикою викладання історії у молодших класах виступив М. Покровський [243, с. 15].
Згідно документів (навчальних планів, програм) освітніх закладів різного типу можна зробити висновок про те, що на початку ХХ ст. елементарні курси історії вивчали: 1) у початкових школах з 1-го класу (курс вітчизняної історії ); 2) у чотирьохрічних початкових училищах із 4-го класу (курс вітчизняної історії); 3) у вищих початкових училищах (курс вітчизняної та всесвітньої історії); 4) у реальних училищах, 1-3 класи (курс вітчизняної історії); 5) у гімназіях, 1-4 класи (курс вітчизняної у 1-3 класах та всесвітньої у 4 класах); 6) у приватних навчальних закладах (здебільшого курс вітчизняної історії) [8; 64; 74; 161; 202; 207; 241; 243; 458]. Якщо в реальних училищах та гімназіях викладання елементарних курсів історії стало традицією, то у початковій школі навчання історії з першого класу запроваджувалося лише із 1900р. [434, c.33]. Оскільки спеціальної програми із курсу не існувало, то в пояснювальній записці до навчального плану рекомендували викладати історію як "оповідання про найбільш відомі події із історії Росії, використовувати картинки народного побуту різних епох, життєписи царів, героїв" [496, с. 117]. Згодом з'явився проект програми Міністерства народної освіти із елементарного курсу вітчизняної історії для однокласних початкових училищ, який був розкритикований учителями [565, с. 100-103].
Подібний стан справ спонукав педагогів створювати власні програми з елементарного курсу історії. У 1910 р. спеціальна підкомісія із початкової освіти розробила програму із елементарного курсу російської історії, що складалася із семи розділів [565, с. 103-104]. Програма укладена за культурно-побутовим принципом у формі окремих картин, з врахуванням вікових особливостей. Автори пропонували достатній обсяг фактичного матеріалу, який могли опрацювати й запам'ятати учні молодшого шкільного віку. Серед найголовніших завдань курсу укладачі програми вважали - викликати у дітей інтерес до історії [565, с. 105].
У 1911 р. укладена програма, яка складався із 13 розділів, матеріал яких укладений за біографічним і культурно-побутовим принципами [565, с. 96-97]. Автори програми не змогли відійти від традиційного розкриття історичного процесу на тлі життєписів російських царів.
Заслуговують на увагу програми, укладені Є. Звягінцевим, С.Знаменським та В. Улановим. Петербурзький методист С. Знаменський запропонував програму, в якій використана ідея історичної еволюції. Він заперечував біографічний принцип, як основний, в елементарному курсі історії і радив вивчати лише такий матеріал, що сприяв би формуванню картини постійного розвитку суспільства. С. Знаменський був прихильником вивчення культурно-побутової історії, оскільки вважав, що вона виконує пізнавально-ілюстративну функцію і сприяє формуванню інтересу [242, с. 100-102].
Високу оцінку в педагогічній періодиці отримала програма елементарного курсу російської історії Є. Зв'ягінцева [242, с. 93-98; 565, с. 112-117]. Він наполягав на тому, щоб відмовитися від систематичного огляду епох у тісному їх взаємозв'язку, а здійснити розподіл матеріалу за групами історичних явищ, виділити його в окремі розділи за тематичним принципом. До переліку обов'язкових тем увійшли: історія матеріальної культури, розвиток духовної культури та форм співжиття, суд, політичні установи [200, с. 46]. Є. Зв'ягінцев рекомендував починати курс із вивчення історичної ролі людської праці й ознайомитися з нею від найдавніших часів до початку XX ст. Паралельно він пропонував досліджувати вплив культури землеробства на державний лад, одяг, торгівлю, організацію держави. Історія влади, політичних відносин та управління, законодавства, воєн, освіти вивчалися в окремому розділі. За цією програмою разом з О.Бернашевським він написав дві книги "Века и труд людей", "Века и люди" [198; 199].
Очевидним було те, що програма Є. Зв'ягінцева ставила за мету вчити учнів орієнтуватися в оточуючому житті, усвідомлювати ті надбання, які виробило людство, розуміти їх походження і готуватися до життя в майбутньому. Формування свідомого, активного громадянина суспільства - одне з важливих завдань елементарного курсу історії за програмою Є. Зв'ягінцева. Особливу увагу автор звертав на використання місцевого (краєзнавчого) елементу в курсі. Історичне краєзнавство мало б сприяти розумінню всього матеріалу. Він рекомендував готувати навчальні бесіди, порівнюючи явища сьогодення і попередніх епох, обговорювати лише те, що діти