РОЗДІЛ 2
Чинники детермінації насильницьких злочинів щодо неповнолітніх
2.1. Поняття та види чинників детермінації ї
Проблема причинності є однією з центральних у кримінологічній науці, але до цього часу вона не знайшла однозначного вирішення. Залежно від характеру причин злочинності виділяють такі концептуальні підходи (напрями) в кримінології:
1. Містичний: причиною злочинності вважається "нечиста сила", яка вселяється в людину, перетворюючи її на злочинця. Цей підхід особливо виразно проявився за доби Середньовіччя у формі інквізиції.
2.Класичний: причиною злочинності є самодостатня "зла воля" самого злочинця, яка залежить лише від нього самого. Цей підхід, сформульований Ч. Беккаріа на противагу містичному, виник під впливом просвітительства.
3. Біологічний: причиною злочинності пропонується вважати біологічні (антропологічні) чинники. Сформував такий підхід Ч. Ломброзо, який вважав, що люди народжуються злочинцями.
4. Соціологічний: як і за біологічного підходу, воля людини не визначається причиною злочинності, але на відміну від нього причиною вважаються лише соціологічні фактори. Цей підхід був започаткований на підставі ідей, сформульованих критиками Ч. Ломброзо, зокрема Е. Феррі в праці "Кримінальна соціологія" (1881), який вважав, що "винне" у злочині "соціальне середовище", а не злочинець.
5. Культурологічний: інтегруючи класичний, біологічний і соціальний підходи, причиною злочинності визнає фактори, що мають властивість спричиняти виникнення у людини криміногенної сваволі, тобто стану неузгодженості волі людини із законами соціального життя. Згідно з культурологічним підходом, заснованим на формулі "культура людей визначає їх життя", антиподом сваволі є соціальна культура людини, що розглядається як міра пристосованості її волі до природних законів соціального життя [226].
Надмірна ідеологізація соціальних наук в радянський період значно ускладнила пізнання кримінологічної детермінації. Злочинність трактувалась як відмираючи в радянському суспільстві явище, обумовлене неантагоністичними протиріччями розвитку та ідеологічною диверсією капіталістичного світу. В останні роки в юридичній літературі простежується системний підхід до цієї складної проблеми і комплексний характер її дослідження, і хоча в науці не існує єдиної теорії причин злочинності, проте не підлягає сумніву наявність ряду явищ, які носять факторний характер і перебувають із злочинністю в причинно-наслідковому зв'язку.
Деякі автори вважають, що до зовнішніх причин вчинення злочину належать несприятливі умови морального формування особи злочинця, а також умови ситуації, що викликали намір і об'єктивну можливість у даний момент скоїти злочин. Внутрішні причини полягають в соціально негативних поглядах, інтересах, відношеннях, установках, орієнтаціях, які зумовили вчинення суспільно небезпечного діяння [112].
Інші науковці і причину і умови називають факторами де причина - вирішальний, активний фактор, а умова - відносно пасивний фактор, що впливає на розвиток причинного зв'язку, не породжуючи при цьому наслідку [61:45].
Зазначені поняття є конкретизацією аналогічних категорій діалектики і тому для правильного і більш точнішого їх застосування в кримінології доцільно з'ясувати зміст філософських категорій "причина" і "умова".
Під причиною в філософії розуміють явище, дія якого породжує, визначає, змінює, спричиняє інше явище; останнє називають наслідком. Спричинений причиною наслідок залежить від умов. Одна і та ж причина при різних умовах породжує різноманітні наслідки, тому різниця між причиною і умовами є відносною. Однією з форм загального зв'язку явищ є причинність - внутрішній зв'язок між тим, що вже є і тим, що ним породжується [210:531-533].
Умова - це те від чого залежить дещо інше (те , що обумовлюється); це суттєвий компонент комплексу об'єктів ( речей, їх стану, взаємодії), із наявності якого з необхідністю виникає існування даного явища. Весь цей комплекс в цілому називають достатніми умовами явища [210:707].
Причинні зв'язки є одним із різновидів відношень детермінації, яка являє собою такий спосіб взаємодії, за якого виникнення одного явища визначається, опосередковується іншими явищами [72]. Відношення детермінації з одного боку має різні детермінуючі чинники (детермінанти), а з іншого - детермінований (похідний) результат. Процес детермінації містить такі елементи: 1) умови; 2) діяльність (причина); 3)дія (наслідок, результат) [153]. Перші становлять сукупність тих безпосередніх чинників (факторів), від наявності яких залежать виникнення. Існування, зміна або зникнення даного явища. Те чи інше явище виникає там і тоді, де й коли визріли відповідні передумови, й існує тому, що є певні умови, які самі по собі не можуть перетворитися в нову дійсність (наслідок), а лише роблять її можливою. Умови пасивні, вживаються як матеріал для предмета і входять у зміст предмета, відповідають цьому змістові, і вже містять в середині себе все його визначення [34].
З'ясувати механізм будь-якої поведінки людини (як правомірної, так і не правомірної) неможливо без аналізу відносин, що пов'язують її з соціальним середовищем, в якому вона існує. Поведінка людини є процесом, що розгортається як в просторі так і в часі, і включає в себе не тільки дії, які змінюють зовнішнє середовище, але і психологічні явища та процеси, що їм передують. При вивчені цього процесу з'ясовується не лише динаміка, але і генезис поведінки, її походження та розвиток [104].
Зовнішнє середовище як сукупність об'єктивних умов вчинення злочинів, стосовно до конкретних різновидів злочинної поведінки, може бути диференційоване. Це пов'язано з кількісною оцінкою сукупності, що розглядається. Зовнішнє середовище може містити в собі незначну кількість сприяючих злочину умов, об'єктивно створюючи тим самим лише абстрактну можливість для вчинення злочину. Воно ж здатне містити в собі і значну кількість таких умов, які об'єктивно створюють реальну можливість для здійснення злочинної фор
- Київ+380960830922