РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДО УПРАВЛІНСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ
2.1. Теоретичні основи управлінського спілкування державних службовців
З'ясування теоретичних основ управлінського спілкування доцільно почати з його двох складових "управління" і "спілкування" [47]. Зважаючи на його подвійну природу: діяльнісну і соціальну. Вона виявляється в управлінні як збиранні, обробці, передачі інформації, прийнятті рішення і впливу для спілкування або взаємодії і взаємозв'язку в процесі управлінської діяльності й спілкуванні як взаємодії і взаємозв'язку в процесі управлінської діяльності для управління або збирання, обробки, передачі інформації, прийнятті рішення і здійснення впливу. Тому системний аналіз управлінського спілкування здійснено за логічною схемою, розробленою на основі схеми дослідження поняття "управління" (Г. Атаманчук, 1997) [11, с. 94]:
Рис. 2.1 Схема системного аналізу управлінського спілкування
Виходячи з того, що "раціональне управління" (В. Тронь, 1998) розглядається як допоміжний засіб у державній діяльності, доцільно звернутися до альтернативних теорій - раціональності М. Вебера та комунікативної поведінки Ю. Хабермаса. Правомірність їх використання зумовлена їхнім трактуванням раціональності під час характеристики двох типів поведінки особистості: цілераціональний і комунікативний [18, с. 101]. В їх основі лежать поняття "технічна раціональність", "інструментальна раціональність" (М. Вебер) і "комунікативна раціональність" (Ю. Хабермас) [133, с. 16]. На думку останнього, принципова різниця зазначених видів полягає в їх зорієнтованості, у першому випадку - на інструментальний успіх, а в другому - на розуміння і співчуття. Тому на характер взаємозв'язків між категоріями "управління" і "спілкування" і соціальним середовищем також впливає зорієнтованість на один з типів раціональності, що виникла в результаті дій самого ж середовища. Оскільки, за Ю. Хабермасом, відбувається раціоналізація життєвого світу, шляхом проникнення в нього функцій та імперативів систем господарства й влади, то в об'єкті аналізу переважає перша компонента - управління.
На професійному рівні управлінського спілкування це означає здійснення управлінського впливу для досягнення інструментального успіху (цілей). При цьому збільшується потік вказівних і контролюючих документів, робота організовується за допомогою заходів адміністративно-командного характеру. Компоненти системи державної служби - службовці й інструментарій управлінського спілкування використовуються як засоби для досягнення системних цілей різного рівня. Цілераціональна діяльність впливає на всі форми взаєморозуміння і взаємодії між ними, структурує їх за своєю внутрішньою схемою, пристосовує до себе. Більше того, вона перетворює міжособистісне спілкування на об'єкт управління, що передбачає маніпулювання поведінкою людей, призводить до "спотвореної комунікації" [133, с. 34-35]. В умовах цілераціональної діяльності на міжособистісному рівні управлінського спілкування, використовуються інформативно-імперативні, хоча і ввічливі форми мовних контактів.
Цілераціональна дія є монологічною, а тому визначає відповідне число, характер і ступінь залучення суб'єктів у процес взаємодії, тобто монолог [133, с. 32]. Цим порушується зворотний зв'язок в управлінському спілкуванні, обмежується можливість висловлення власних поглядів, закладаються передумови відокремлення державного службовця від управлінської діяльності. У практичному аспекті це має вираження у формальному виконанні службово-посадових обов'язків, у буттєвому - відчуження державного службовця від державно-управлінської сфери. У цьому є своя суперечлива закономірність, зумовлена соціально-нормативним, цільовим характером управління в системі державної служби.
Основне значення мають цілі, оскільки вони є "відображенням вимог згадуваних потреб, інтересів, норм, змісту й характеру ціннісних орієнтацій, життєвої позиції особистості" [150, с. 445]. На думку С.В. Пролєєва цілі взагалі виступають регулятивним початком діяльності [117, с. 23]. Виходячи з цього, виконання консультативно-дорадчих і організаційно-розпорядчих функцій можна охарактеризувати як цілеспрямовану діяльність державних службовців. Її регулятивним початком є державно-управлінські цілі, а одним з регулятивних засобів - управлінське спілкування, оскільки взаємодія його компонентів і використання структурних елементів спрямована на досягнення зазначених цілей.
У системі державної служби, в силу її природної специфіки, цей процес ґрунтується на раціональності, що є стійкою системою правових актів, правил, норм, стандартів управлінської діяльності. Вона включає духовні еталони й цінності, які повинні однозначно сприйматися всіма державними службовцями. Розбіжність інтересів і цілей певних управлінських груп з об'єктивними законами розвитку соціального середовища призводить до появи зазначених раніше видів раціональності - інструментальної і комунікативної. А державно-управлінська практика й ефективність досягнення державно-управлінських цілей є показниками відповідності раціональності об'єктивній дійсності. Мається на увазі реалізація особливих функцій раціональності, в яких цілераціональність є шляхом до адаптації, коли людина пристосовується до світу і світ до людини, а комунікація є шляхом до самопізнання й розуміння власного соціокультурного світу, відкриття змісту життя [18, с. 101].
Стосовно управлінського спілкування це означатиме оптимальність добору і коректність застосування його інструментарію на професійному й міжособистісному рівнях для організації діяльності персоналу й підвищення ступеня його інтегрованості в процес управління.
Пояснення з погляду цілераціональної діяльності розкриває суть "функціонерського" типу організації праці, причини буттєвого відторгнення державного службовця від державно-управлінської практики. Управлінець, здійснюючи свою діяльність, досягає певних професійних і особистих цілей, в результаті чого виникають нові цілі. Для