РОЗДІЛ 2
АГЕНТСЬКИЙ ДОГОВІР В СИСТЕМІ ДОГОВІРНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
2.1. Загальна характеристика договорів про надання послуг.
Відносини товарного (економічного) обігу в результаті правового регулювання набувають різної правової форми і стають зобов'язальними правовідносинами, які прийнято називати зобов'язаннями.
Стаття 509 ЦК України визначає зобов'язанням правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку126.
Однією з підстав виникнення зобов'язань є договір (ст. 11 ЦК України, ч. 2 ст. 151 ЦК УРСР). Слід зазначити, що вже в класичному римському праві стали розрізняти "угоду" як узгоджене волевиявлення сторін і "договір" як підставу зобов'язальних відносин, які виникають між ними [176]127. Договірне право є одним з основних інститутів у системі зобов'язального права, тому що саме завдяки договору головним чином і забезпечується правове регулювання відносин майнового обігу на основах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності його учасників [165]128.
Проблема договору глибоко і всебічно досліджувалася в науці цивільного права [175]129. Цивілісти пов'язують договір в економіці з наявністю товарно-грошових відносин і зводять роль договору до правової форми товарно-грошового обміну (рух майна) [188;64;253;68]130. Цим фактом можна пояснити те, що зі здійсненням економічної реформи і розширенням сфери застосування договору підсилюється цивільно-правове регулювання суспільних відносин: надається свобода у вирішенні питання про укладення договорів і визначенні їхніх умов, збільшується число диспозитивних норм, які регулюють договірні відносини, зростає значення цивільно-правових способів впливу на боржників шляхом як посилення матеріальної відповідальності підприємств і організацій за невиконання зобов'язань, так і надання сторонам і господарському суду можливостей варіювати застосування цивільно-правових санкцій [191]131.
У ЦК УРСР визначення "договору" відсутнє. Однак така ситуація не є унікальною. Наприклад, в Німецькому цивільному уложенії (далі - НЦУ) у загальній частині поняття договору з'являється лише як особлива категорія "правових правочинів" [82]132. Але навіть у розділі II НЦУ про зобов'язальне право поняття договору розглядається лише "як особливий випадок зобов'язальних відносин", хоча його авторам було очевидно, що саме договори і принцип свободи їх укладання будуть відігравати в кодексі центральну роль.
Класична концепція договору в англійському праві визначає його як обіцянку або однобічне волевиявлення особи, виконання якого забезпечується правом [252]133. Однак сучасне англо-американське право відмовилося від такого трактування і тепер визначає договір так само, як і право західноєвропейських континентальних країн. "Договір, - говорить ст. 1-201 Єдиного торгового кодексу США, це правове зобов'язання в цілому, що випливає з угоди сторін відповідній дійсності Закону й іншими підлягаючими застосуванню нормами права" [17]134. ЦК Каліфорнії визначає договір як угоду робити або не робити щось [197]135. У американському юридичному словнику Блека договір розшифровується як "угода між двома чи декількома особами, що породжує обов'язок робити або не робити що-небудь" [289]136. Таким чином, у всіх країнах Заходу договір розглядається насамперед як угода.
О.С. Іоффе, визнаючи договір угодою двох чи декількох осіб про виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, відзначав: "Іноді під договором розуміється саме зобов'язання, що виникає з такої угоди, а в деяких випадках цей термін позначає документ, що фіксує факт виникнення зобов'язання з волі всіх його учасників" [125]137. В.В. Луць вказував, що термін "договір" має багато значень: їм охоплюється і юридичний факт (правочин), і правовідношення, що їм породжується (зобов'язання), і письмовий документ, що фіксує визначений правовий зв'язок між суб'єктами. Договір є різновидом правомірної дії - правочину, і йому притаманні усі родові риси правочину [164]138. В літературі були висловлені і інші точки зору [112;233;234;66]139.
Відповідно до ст. 202 ЦК України "правочинами є дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків"140. Більш широким є визначення "правочину" як вольової і правомірної дії, безпосередньо спрямованої на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків [270]141.
Правочини можуть бути однобічні, двохбічні чи багатобічні (договори).
Український законодавець поступово заповнював прогалину, і надав визначення договору на рівні спеціалізованих нормативних актів. Так, Закон України "Про захист прав споживачів" визначає його як усну чи письмову угоду між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за якими здійснюються купівля-продаж, роботи та послуги [12]142.
Інше визначення містить наказ Міністерства фінансів України № 15 від 1 лютого 2001 року "Про затвердження Інструкції з діловодства у Держалкогольтютюні": Договір - документ, який фіксує угоду сторін про встановлення будь-яких відносин і регулює ці відносини [46]143.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Такий підхід обумовлений і вольовою природою договору, що виникає за умови зустрічної спрямованості волі сторін та їхньої відповідності стосовно одна одної. Волевиявлення зводиться в ранг важливого елемента (ознаки) складу правочину, оскільки з його допомогою формується зміст правового результату.
Як дво- чи багатобічний правочин, договір характеризується своїми видовими ознаками.