РОЗДІЛ 2.
МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
2. 1. Загальна характеристика методів дослідження
Для висвітлення урбаністичної історії міста та вивчення будівельної історії його рядових об?єктів існує традиційний набір джерел та склалась методика їх опрацювання. Передовсім це історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі та історико-архітектурні праці дослідників, опубліковані та добре відомі історичні літописи, хроніки, архівні документи, історичні карти, панорами, види міст, матеріали архітектурних та археологічних обстежень окремих пам?яток. Орієнтуючись у загальному перебігу історії містобудування, будівельної техніки та архітектури можна на підставі комплексного аналізу цих матеріалів опрацьовувати доволі ґрунтовні реконструкції урбаністичної історії того чи іншого міста, окремих визначних пам?яток архітектури. Проте, описані матеріали часто не дають відповідей на ряд запитань, які виникають у практиці реґенерації історичного середовища та залишають відкритими принципові моменти історичного розвитку міст на ранніх етапах. Адже графічних матеріалів, які б датувались давніше ХVII століття не збереглось, а історичні дослідження далеко не завжди є безсторонніми, як це показано на прикладі історіографії раннього Львова. Описаний комплекс джерел стосується - як правило - найвизначніших пам?яток міста і часто не може дати ніякої інформації щодо рядових об?єктів історико-архітектурної спадщини.
Серед специфічних методик, що практикуються у наш час для дослідження історичних планувальних структур, доволі переконливі результати дає графометрологічний аналіз, базований на застосуванні давніх метричних систем та містобудівельних прийомів для аналізу планів міст.
Використання писемних джерел XVI - XVIII cт. з львівського міського архіву, що містять чимало унікальних відомостей про будівельну історію пам'яток рядової забудови Середмістя ускладнене не лише через специфічні труднощі опрацювання іншомовних рукописних документів, але й через відсутність повноцінного каталогу цих документів та складність ідентифікації з реальними об'єктами у зв'язку зі змінами систем адресування. Досвід виявлення та використання цих джерел дає підстави для обгрунтування відповідних методичних рекомендацій.
2.2. Графометрологічний аналіз.
Графометрологічний аналіз міського плану опертий на методиках, застосованих Я. Пуделком для міст польської Сілезії з ХІІІ століття [156; 157] (рис. А.2.1.1.,2.) та С. Кравцовом для міст Галичини ХІV - ХVІІ століть [34] (рис. А.2.1.3.). Методику, базовану на топогеодезичних зйомках масштабу 1:500 чи кадастрових планах, доповнено методом детельного промірювання фасадних ліній історичних будинків та залученням приписів щодо порядку спорудження межових мурів. Це дозволяє робити більш обгрунтовані висновки та виявляти деякі нюансові особливості планування.
Правомірність застосування та можливості проведення графометрологічних досліджень планування міст використовуючи геодезичні зйомки масштабу 1:500 обгрунтував Я. Пуделко на прикладі польських міст, що виникали почавши з ХІІІ століття внаслідок цілеспрямованих ініціатив та відзначались геометричністю урбаністичного укладу. Керуючись особливостями планування міст та звістками уцілілих локаційних документів, дослідник вивів ймовірний планувальний модуль, яким могли керуватись землеміри [156].
Дослідник обгрунтував що ступінь точності визначення розмірів вихідного модуля міської ділянки-парцелі настільки ж вища, наскільки застосовані малі земельні міри мають багатократне повторення, як у розмірах парцель, так і у визначенні плану цілого міста і особливо - ринкових площ. Застосування цієї методи дало доволі переконливі результати в опрацюванні ряду міст з регулярною структурою плану, як і виявити характерні процеси в містобудуванні ХІІІ - ХІV століття, існування реґіональних особливостей та їх взаємовплив, розвиток техніки містобудування.
Підставою до впевнених висновків послужило встановлення вихідних одиниць довжини (ліктів, стіп), що на них базувались крупніші міри, якими послуговувались землеміри (прути, шнури, тощо). Це дозволило виділити дві основні школи розпланування міст у ХІІІ - ХІV століттях: Сілезьку і Поморську, що мали свої особливості. Ґрунтовні дослідження методів розпланування міст у Польщі фіксують дві різні манери розпланування новозаснованих міських планів у ХІІІ - XIV століттях. У ХІІІ столітті в Сілезії модулем для розбивки служили виміри міської парцелі, кількість яких нерідко наперед задавалась землемірам. Виміри ринкової площі визначались кількістю парцель, які необхідно було розташувати навколо площі (рис. А.2.1.1.). З середини ХІІІ століття поширюється поморська система розпланування, коли наперед визначались загальні габарити плану, що вимірювались більшими мірами - землемірними шнурами довжиною у 150 стіп. У визначені таким чином габарити плану вписувались потім вулиці і парцелі, виміри яких визначались поділом шнура на рівну кількість частин (рис.А.2.1.2.). Наприкінці ХІІІ століття ця - очевидно прогресивніша - метода повністю витіснила ранньосілезьку. Водночас запроваджено коротші виміри стопи - 28,8 см. [157,117,130-131,128]. Дослідження С. Кравцова показують, що у розплануваннях міст Галичини ХІV - XV століть часто застосовувалась комбінація обидвох систем. Землеміри користувались шнуром завдовжки 100 ліктів (200 стіп) при цьому габарити сторін площі завжди були кратні і шнурам і прутам [34,9-12] (рис. А.2.1.3.).
Запропоновані доповнення графометрологічних досліджень показали додаткові можливості цього методу для виявлення різночасових містобудівельних заходів: проміри фасадних ліній будинків, співставлення їх з теоретичною моделлю та пояснення факторів, що могли впливати на відхилення від реальних розмірів фронту сторони площі (рис. А.2.2.). При цьому встановлено, що такі відхилення носять частковий характер. Назагал крок теоретичного і реального модулів на протяжності ліній забудови збігається. Такими факторами, що впливали на відхилення реальних ліній від визначених
- Київ+380960830922