РОЗДІЛ 2
ТЕКТОНІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ - ЯК ОСНОВА ВИДІЛЕННЯ ЗОН РОЗВИТКУ СТРУКТУР ДОМІНУЮЧОГО ТИПУ В ОСАДОВОМУ КОМПЛЕКСІ
Загальновідомо, що тектоніка, як один з основних геодинамічних факторів розвитку нафтогазоносних басейнів, визначає не тільки структурні, а і літофаціальні умови формування вуглеводневих пасток. Саме тому тектонічні карти, які в синтезованому вигляді узагальнюють наявні дані про будову геоструктурних елементів, стають основою для вивчення закономірностей просторового розташування локальних плікативно-диз'юнктивних структурних форм.
Для Дніпровсько-Донецької западини тектонічні схеми і карти почали складатись з 1940р. У післявоєнний період дрібно- і середньомасштабні тектонічні карти і схеми складали І.А. Балабушевич (1949), Й.Ю.Лапкін, С.Є.Черпак, М.В. Чирвінська (1952), В.Г. Бондарчук (1955,1959), В.Я. Клименко (1950, 1957), З.А. Мішуніна (1955), В.В.Глушко та ін. (1956), П.С.Хохлов (1959), В.В. Глушко, І.П. Кліточенко, В.С. Попов, М.В. Чирвінська (1960), А.О.Білик (1962), А.А. Мартинов та ін. (1963), М.В. Чирвінська та ін. (1960), І.Г. Баранов (1965), М.В. Чирвінська, Г.Д. Забелло та ін. (1966), А.А. Мартинов, Л.М. Пушкарьова та ін. (1966), Г.Н. Доленко та ін. (1968), Б.С. Воробйов, В.К. Гавриш (1969), В.В. Глушко, Б.Л.Гуревич, І.П. Кліточенко та ін. (1969), Б.П. Стерлін, Е.В. Томашунас, Т.І. Шуміліна (1973), В.О. Разніцин (1975), В.Г. Бондарчук, Ю.М. Довгаль, Т.А. Знаменська (1977), В.Г.Бондарчук, А.Я. Радзивилл, Ю.А. Куделя (1978), М.Ф. Бринза, І.В. Височанський, І.І.Чебаненко та ін. (1979), Б.П. Кабишев (1980), Г.Н. Доленко, С.О. Варичев, І.В.Височанський та ін. (1981), Ю.О. Арсірій, А.А. Башкірцева, А.О. Білик та ін. (гол. редактор В.В. Глушко, 1988), В.К. Гавриш (1986,1989) та ін.
2.1.Принципи тектонічного районування
Для тектонічних схем і карт, що були складені майже до кінця шістидесятих років, характерною і домінуючою ознакою слід вважати поздовжню тектонічну зональність, яка, до речі, витримала перевірку часом і обгрунтовано, на базі нових фактичних матеріалів, відтворюється і на сучасних тектонічних картах.
Ідея про існування поперечної тектонічної зональності не тільки на бортах, але і в грабені ДДЗ була відтворена на схемі тектонічного районування, що виконана Г.Н. Доленком і співавторами [69]. Виділені Чернігівське, Гмирянське, Лютенське, і Харківське поперечні підняття, які розмежовуються Ніжинською, Роменською, Полтавською і Шебелинською поперечними депресіями.
Підняття і депресії наслідують окремі субмеридіональні геотектонічні елементи Сарматського щита. Суміжні підняття і депресії утворюють тектонопари - мегаблоки, які розділяються глибинними розломами.
Принцип виділення, поряд з поздовжніми тектонічними зонами, поперечних структурних елементів, а саме сідловин і депресій, покладений в основу тектонічного районування регіону В.К. Гавришем [45]. З уточненнями, які були внесені в пізніших роботах [47,48], його схема тектонічного районування ДДЗ і суміжних регіонів набула наступного більш повного вигляду. Поздовжня зональність включає: південний схил Воронезької антеклізи, північний борт ДДЗ і північний борт Донбаського прогину, Дніпровсько-Донецький пізньодевонський рифт (ДДР), південний борт ДДЗ і південний борт Донбаського прогину, північний схил Українського щита. У межах Дніпровсько-Донецького рифта виділяються теж поздовжні північна і південна шовні зони крайових глибинних розломів ДДР, північна і південна приосьові зони і осьова зона. Поперечна тектонічна зональність включає: північно-західну частину ДДЗ або Деснянський сегмент ДДР, південно-східну частину ДДЗ або Удайсько-Сульський сегмент ДДР, північно-західну частину Донбаського прогину або Західно-Донбаський сегмент ДДР. Безпосередньо в межах ДДР В.К. Гавришем виділяються сідловини - Брагінсько-Лоївська, Удайська, Псьолсько-Ворсклянська, Донецько-Орельська і Донецька, які чергуються з Бєльською, Ніжинською, Лохвицькою, Карлівською та Вовчансько-Бахмутською депресіями. Дана схема тектонічного районування, яка базується на структурно-тектонічному принципі, є головною для використання як у наукових, так і виробничих організацій.
Спроба виділення більш детальної поперечної тектонічної зональності для ДДЗ здійснена колективом авторів [141], проте покладені в її основу вихідні посилки були, на наш погляд, недостатньо обґрунтованими, оскільки прогнозні зони поперечних розломів отримані механічним з'єднанням ділянок з соляними штоками. В цій схемі не виділялись прогини, а практично вся досліджувана територія ДДЗ складалась з одних поперечних піднять, розділених гіпотетичними зонами субмеридіональних розломів. Накопичення нових фактичних матеріалів та наявність інших методичних підходів дають можливість певного удосконалення тектонічного районування, яке б базувалось на результатах синтезу існуючих уявлень і використання раніше створених тектонічних схем, висвітлювало б ще недостатньо розроблені аспекти цієї важливої проблеми.
Складена Б.П. Кабишевим з використанням історико-структурного принципу крупномасштабна тектонічна карта верхньопалеозойського структурного поверху [100] теж відтворює поздовжню зональність ДДЗ, де виділяються: північний борт, південний борт, Дніпровський складний грабен з виділенням у його межах прибортових субмонокліналей та осьового субсинклінорію, а в поперечному напрямку - Західна центрикліналь, Західний (Ічнянсько-Солохівський) сегмент, Східний (Чутово-Шебелинський) сегмент і Східна центрикліналь. Суттєвою новизною слід вважати виділення валів, малих валів, депресій і малих депресій та визначення віку досягнення головного етапу розвитку структур по відповідному базисному горизонту, що створює більш завершену картину структурних асоціацій і визначає хронологічний аспект історії їх розвитку.
2.2. Основні фактори структуроутворення
Складені до цього часу тектонічні карти і схеми, безсумнівно, відіграли свою позитивну роль у пізнанні тектонічної будови регіону, проте не висвітленим залишався генетичний аспект в історії розвитку структу